Євре́йське кладовище (івр.בית עלמין «бейт альмін» або «бейт кварот») — некрополь, на якому поховано євреїв згідно з єврейською традицією. Земля на цвинтарі вважається святою. Створення цвинтарю є одним із перших пріоритетів для нової єврейської общини.
Основна відмінність між християнськими, і єврейськими кладовищами полягає у відмінному трактування могил. Християнське розуміння дозволяє порушувати існуючі поховання після певного часу для виконання нових. Християнське кладовище, яке не використовується протягом тривалого часу, може бути ліквідованим. Згідно з принципами юдаїзму кожен надгробок і ціле кладовище є недоторканними, до того часу, допоки відомо про його місце знаходження. До винятків належать випадки, коли виконується ексгумація для перенесення останків на Святу Землю або до родинної могили, для перенесення з неєврейського кладовища, або коли некрополю загрожують профанація чи підмивання водою.
Історія
Ранні єврейські кладовища були розташовані за межами міст[1]. Надгробки здебільшого мають написи на івриті. У діаспорі є традиція ховати ногами в бік Єрусалима.
Найбільші єврейські кладовища в Європі в Будапешті, Лодзі, Празі, Варшаві та Берліні. Під час Другої світової війни зруйновано багато єврейських кладовищ у багатьох регіонах Європи.
На теренах Польщі, а у подальшому — приєднаних Польщею земель України, євреї вперше отримали привілеї, які гарантували непорушність і охорону їхніх кладовищ згідно з Каліським статутом (пол.Statut kaliski), виданим Болеславом Побожним (пол.Bolesław Pobożny) у 1264 році.
В івриті для означення єврейського кладовища застосовуються такі евфемізми:
בית עולם бейт олам — «дім світу» або «дім вічності»
בית חיים бейт хаїм — «дім життя»
בית קברות бейт кварот — «дім гробів»
בית עלמין бейт альмін — «дім вічності» (вираз запозичений з арамейської мови).
У Галичиніукраїнці й поляки вживали назву кіркут (пол.kirkut, kierkow, kierchol, kirchol, від нім.Kirchhof — «церковний двір для поховання померлих»), а також окописько, окопище, оскільки місце зазвичай усіх сторін оточувався ровами й земляним валом. Носії мови ідиш застосовували назви, похідні від івриту: бейсойлем, бейсакворес.
