При народженні був названий Хабібом Хазімом, народився 4квітня1920 року в селі Мхарде[3] поблизу Хами в Сирії. Він був сином благочестивої православної арабської сім'ї і з раннього віку був залучений до служіння в Церкві.
Навчання
Навчаючись у Бейруті, Ліван, на факультеті літератури, він вступив на службу в місцеву Антіохійську православну єпархію, спочатку ставши вівтарником, потім іподияком, а потім дияконом.
Під час навчання в Американському університеті Бейрута на молодого Хабіба вплинув його видатний професор філософії Чарльз Малік. Малік надзвичайно впливав на своїх учнів у питаннях філософії та духовності — багато з яких (тобто багато однокласників Хазима) стали рукопокладеними на служителів та монахів у різних церковних орденах під впливом Маліка.
У 1945 році він поїхав до Парижа, де закінчив православний богословський інститут св. Сергія. З часу перебування у Франції він був зворушений не лише бажанням передати депозит грецької православної віри, а й вийняти православ'я зі свого неісторичного гетто, відкривши у своїй Святій традиції живі відповіді на проблеми сучасного життя.
Церковне служіння
Після повернення на Близький Схід засновує в Лівані Православну богословську семінарію при Баламандському монастирі. Він прагнув забезпечити Патріархат відповідальними лідерами, які пройшли хорошу духовну та інтелектуальну підготовку і які були свідками пробудженої та глибоко особистої віри[4].
Хоча рідною мовою була арабська, він також вільно розмовляв англійською та французькою мовами. Він був одним із засновників активного православного молодіжного руху Лівану та Сирії в 1942 році, завдяки якому він допомагав організовувати та вести оновлення церковного життя в Антіохійському патріархаті. Рух працював в основі Церкви, допомагаючи пересічним віруючим знову відкривати особистий та спільний зміст Євхаристії через практику частого причастя, що стало надзвичайно рідкісним.
В 1953 році він виступає одним із засновників Синдесмоса — Всесвітнього об'єднання православної молоді і богословських шкіл. В 1961 році Ігнатій IV стає єпископом, а в 1970 році Митрополитом Латакійським. 2 липня1979 року стає Патріархом Антиохійським, третім по диптиху Православних Церков після Патріархів Константинополя і Олександрії.
Під час офіційного візиту до резиденції Патріарха в травні 2010 року Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв нагородив Антіохійського Православного Патріарха російським орденом Дружби.[5]
5 грудня2012 року він помер у лікарні Сент-Джорджа в Бейруті, Ліван, після інсульту.[6] Про його смерть повідомлялося та публікувалося виключно через сирійське державне інформаційне агентство SANA. Патріарх Ігнатій IV Антіохійський не підтримав повстання повстанців в Сирії 2011-2012 рр. І закликав до мирного політичного діалогу. Його поховали в Сирії.[7]
