Адіабена — антична держава зі столицею в місті Арбель (сучасне місто Ербіль на півночі Іраку), що була розташована на території сучасного іракського Курдистану.
У перші століття нашої ери Адіабеною правили царі з місцевих династій, залежні від Парфії. При цьому вони неодноразово залучалися до суперечок, пов'язаних із престолонаслідування в Парфії і ряді римсько-парфянських конфліктів. Особливо під час правління царя Ізата II (бл. 36-59/60). Це був той самий Ізат, який разом зі своєю матір'ю Єленою з політичних причин перейшов уюдаїзм. Царська сім'я підтримувала палестинських євреїв. Монобаз та Олена також часто згадується в Мішні, де їх хвалять за благочестя.
Географія
На заході кордон Адіабени проходила по р. Тигр, на сході — досягала оз. Урмія (Іран). Столицею її було м. Арбел. Древній торговий шлях пов'язував Адіабену з Едесою, Нісібіном і портами Перської затоки.
Історія
Ізат та Єлена
У 36-60, під час правління Ізата, сина царя Монобаза I і цариці Єлени, Адіабена домоглася значної влади та впливу всередині Парфянського царства і брала участь в династичній боротьбі. Перед сходженням Ізата на престол, він і його мати Єлена прийняли юдаїзм, зробивши його державною релігією (розповідь про цю подію є в Юдейських старожитностяхФлавія і в Мідраші).
Монобаз II
Цар Монобаз II (58/62 — сер. 70-х), старший брат і наступник Ізата II. Талмуд повідомляє, що цар Монобаз II витратив усі свої кошти та скарби, зібрані його предками, на надання допомоги євреям в неврожайні роки. В мідраші «Eser Galuiot»[1] Монобаз II є в списку 10-ти царів, які прийняли юдаїзм після Птолемея. За повідомленням Йосипа Флавія, Монобаз[2] після смерті свого батька Монобаза тимчасово вступив на адіабенський престол, але потім поступився царство своєму молодшому братові Ізату, відповідно до волі батька. У 61 після смерті Ізата він знову став царем Адіабени і слідом за цим був залучений в конфлікт, що виник тоді між римським і парфянських царствами. Зазнавши поразки у війні з римлянами, він при укладанні миру в Рандені повинен був залишити римлянам заручників[3].
У Талмуді Монобаз описується як один з найбільш праведних царів. Монобаз виготовив золоті ручки до посуду Храму, призначеної для вживання в день Всепрощення[4]. З похвалою відгукується Талмуд також про сувору побожність всіх членів будинку цього царя (Нідда, 21); під час подорожей вони прибивали мезузи до дверей заїжджих дворів, хоча закон не зобов'язує цього, тому що ці приміщення призначені лише для тимчасового житла. Одна Барайту розповідає, що одного разу під час голоду Монобаз роздав народу всі свої заощадження і все, що залишено було йому батьком. Коли брати дорікнули його, кажучи: «Твої батьки робили заощадження, збільшивши отримане від своїх батьків, а ти їх роздаєш», — він їм відповів:
«Мої батьки збирали на землі, а я на небі, вони ховали там, де чужа рука може заволодіти ними, а я кладу туди, де ніхто у мене їх забрати не може, вони збирали для інших, а я для себе[5]; Вони збирали гроші, а я рятую душу »[6].
У 61 Монобаз II за допомогою парфян відбив вірменське вторгнення.
Під час Юдейської війни проти римлян царська сім'я з Адіабени допомагала повстанцям. Йосиф Флавій свідчить:
«В рядах євреїв найбільш відзначилися і доблесними були Монобаз і Кенедай, родичі Монобаза, царя Адіабени»
.
Падіння царства
Адіабена брала участь і в II Юдейській війні, в результаті чого її цар Мехарасп, наступник Ізата III (царював близько 73 роки, наступник Монобаза II), виявився найсильнішим супротивником Траяна в Месопотамії (115 рік). Траян вторгся в Адіабену, завоював її і перетворив римську провінцію, але імператор Адріан у 117 році відмовився від володіння Ассирією, Месопотамією і Вірменією. Але влітку 195 імператор Септимій Север знову підняв зброю проти Месопотамії, а в 196 році три дивізії римської армії напали на Адіабену.
