Давні єгиптяни залишили помітний слід в історії людства, досягши великих успіхів в архітектурі та мистецтві. Безперечно, щоденні практичні потреби стародавніх єгиптян не могли не сприяти розвитку й науки, яка також досягла високого рівня розвитку. Звичайно, маються на увазі передовсім математика, геометрія та астрономія. На розвиток астрономії впливали не лише практичні потреби, а й географічне положення Стародавнього Єгипту та вірування єгиптян. Астрономію в Стародавньому Єгипті не усвідомлювали як окрему науку. Астрономічні знання тісно пов'язували з міфами та релігією. Між ними не було чіткої межі. До цього, зокрема, слід додати, що астрономічні спостереження, вимірювання часу в Стародавньому Єгипті здійснювали жерці, які мали великий авторитет як у фараонів, так і в народі.

Нідерландський астроном А. Паннекук (автор відомої праці «Історія астрономії») зазначає, що первісно сенс астрономічних знань у давніх єгиптян зводився до вимірювання часу, для чого найпростішим хронометром слугував Місяць. Утім, згодом такий метод занепав^[1]. Місячний календар існував ще в доісторичний (переддинастичний) період. Про це свідчить той факт, що в Стародавньому Єгипті з давніх-давен рік поділяли на 12 місяців, а місяць — на 30 днів.

Місяць з часом перестав становити для єгиптян практичний інтерес. З усіх небесних світил єгиптян найбільше цікавили Сонце та зоря Сіріус.

Єгиптяни, як і більшість давніх народів світу, почитали та шанували Сонце. Про обожнювання Сонця давніми народами свідчать солярні міфи. Утім, Сонце відігравало досить велику роль у житті, культурі та віруваннях єгиптян. Пов'язано це зі специфікою географічного положення Стародавнього Єгипту, який розташовувався по обох берегах Нілу в Лівійській пустелі. Тому весь рік єгипетську землю освітлювало палаюче сонце. Саме бог Сонця Ра був верховним божеством для давніх єгиптян, творцем світу. Правителів же Єгипту, фараонів, вважали синами бога Ра. У творі Лесі Українки «Напис в руїні» безіменний фараон промовляє:

«Я, цар царів, я, сонця син могутній, Собі оцю гробницю збудував…».

Єгиптяни уважно спостерігали за небесними світилами, зокрема зорями. Вони давно помітили, що Ніл починав розливатися саме в той час, коли над обрієм на світанку вперше з'являлася найяскравіша зоря на небі — Сіріус. А. Паннекук з цього приводу пише^[2]:

«Цей збіг був занадто примітним, щоб можна було вважати його випадковим; у ньому мав міститися якийсь смисл загальносвітового порядку. Так, божественна зірка «Сотіс» зі своїм червонуватим вранішнім сходженням стала для єгиптян причиною та провісником благодатної повені».

Найбільш ранні свідчення про спостереження Сіріуса датують епохою І династії (початок III тис. до н. е.)^[3].

Історія астрономії

• Куртик Г. Е. Астрономия Древнего Египта [Архівовано 1 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Паннекук А. История астрономии / А. Паннекук. — М.: Наука, 1966. — 589 с.