Байройт уперше згадується 1194 року в документі єпископа Отто II Бамберзького як Баварський ви́руб.
Спочатку (наприклад, 1199 року) Байройт називали villa (село), але вже 1232 року в одному з документів його вперше названо civitas (місто).
Десь між 1200 і 1230 роками Байройт здобув права міста. До 1248 року правителями міста були графи Діссен-Андекські. Центр міста донині зберіг типову структуру баварської центральної площі: у центрі будівля муніципалітету, поблизу — церква, а на узвишші — замок.
1421 року Байройт уперше з'являється на географічній карті. Після поділу держави, Байройт стає частиною графства Кульмбах. Місто кілька раз страждало від епідемій чуми і війн, а 1430 року його було зруйновано внаслідок гуситських війн. Ще 1528 року (за 10 років до початку реформації) правителі франконських маркграфських областей долучилися до лютеранської віри.
1605 року з необережності виникла велика пожежа, яка знищила 137 із 251 міських будинків. 1620 року лютувала чума, а в 1621 році сталася ще одна велика пожежа.
Поворотним пунктом в історії міста став 1603 рік, коли маркграф Кульмбаха (Бранденбург-Кульмбах) Крістіан вирішив перенести свою резиденцію до Байройта. Будівництво нової столиці припинялося через тридцатирічну війну, однак пізніше життя в місті повернулося до нормального і було зведено чимало будинків у стилі бароко.
«Золоте століття» Байройта настало під час правління маркграфині Вільгельміни, старшої дочки пруського короля Фрідріха Вільгельма I і сестри Фрідріха Великого. Вона побудувала кілька парків і замків, які збереглися донині і визначають вигляд міста. Також за її правління було збудовано Маркграфський оперний палац — одну з найвідоміших будівель у стилі бароко, які збереглися.
1769 року, не лишивши спадкоємця, помер останній маркграф князівства Байройт, і місто-державу було анексовано прилеглим князівством Ансбах. Байройт перестає бути столицею. Невдовзі після цього місто і його околиці стають провінцією Пруського королівства (1792), потім Франції (1806) і, нарешті, Баварії (1810).
1872 року до міста переїхав композитор Ріхард Вагнер, який тут зумів здійснити мрію: побудувати грандіозний оперний театр саме для демонстрації головного твору свого життя — «Кільце Нібелунга».
Під час Другої Світової війни місто вважали одним із осередків ідеології нацизму завдяки особливій увазі Гітлера до фестивалів Вагнера, які тут відбувалися.
Табір переміщених осіб «Леопольд-Казерне»
Після Другої світової війни в Байройті існував табір переміщених осіб[4] «Леопольд-Казерне» (нім.Leopold Kaserne), в якому перебувало 1900 українців. Комендант табору — д-р Ценко Микола. Енциклопедія українознавства уточнює, що в таборі були інтерновані члени УНРРА-ІРО, чисельність яких коливалась від 500 до 4 000 осіб у 1945—1949 рр.[5].
насамперед місто відоме у Німеччині та за її межами завдяки щорічному «Вагнерівському музичному фестивалю», який відбувається у приміщені Байройтського театру. Раз на рік виконується лише музика Вагнера, здебільшого його опери, що тривають декілька годин. На фестиваль з'їжджається патріотично-орієнтована публіка, відомі представники політичної еліти. Квитки на концерти пересічним слухачам доводиться замовляти за 10 і більше років наперед.
Відомі персоналії
25 грудня 1799 року в Байройті народився художник Август Рідель;
Ріхард Вагнер провів останні роки свого життя в Байройті;
уродженцем міста є Макс Зенґер (1853—1903) — німецький лікар-акушер;