За роки радянської влади село в документах називали «Биндюга». 1989 р. селу повернули історичну назву.[1]
Історія
На відстані близько 500 метрів на північний схід від села, на правому березі Західного Бугу, поблизу ДОТа археологи знайшли поселення пшеворської культури. А в самому селі під час розкопок знайдено поховання з прахом тієї ж культури[2].
На місці села у XIX сторіччі була пристань, через яку відбувався транзит товарів, переважно дерева і збіжжя, зі всієї Західної Волині.
Назва походить від німецького слова «бінден» (binden), що означає в'язати. Адже в цій місцині зв'язували дерево плис до плиса (тратви). Ще в кінці
XIX сторіччя досить багато збіжжя йшло разом з деревом річкою Бугом до Варшави і Ґданська, але цей торговельний рух вже у XX сторіччі майже припинився.
В околицях є ДОТи, які залишились з часів Другої світової війни — колись тут проходила потужна лінія оборони.
У селі працює гончарна майстерня, де подружжя Івашківих виготовляє відому сокальську кераміку. Глину для своїх виробів гончарі беруть з родовищ Сокальщини та Золочівщини[3].
Джерела
Стара Волинь і Волинське Полісся під редакцією О. Цинкаловського[4] так описує село Бендюга:
Бендюга село у кінці 19 ст. мало 43 дворів і 350 жителів. Було там багато римо-католиків. Належало тоді село до родини Видягів, а пізніше Крочинських. Був там дуже цікавий своєю архітектурою двір, збудований Сенютою Ляховецьким, згідно переказів, ще в 14 ст. Під ним були великі льохи,в котрих Видяга тримав багато жидів, щоб змусити їх таким чином до прийняття католицизму, а пізніше, як християн, оселював він їх по селах. Заховалось у Б. кілька таких родин. В селі мурований костьол і дерев'яна церковця. Для цього села була ще й інша назва — Бендюга Воля, фільварок належав до Алфра Корчинського — 1082 дес.
