Бердиш

Бердиш
Культура	Європа, Московське царство і Османська імперія
Бердиш у Вікісховищі

Берди́ш (пол. berdysz) — сокира з довгим держаком, що також називається древком або ратовищем, і лезом у вигляді півмісяця. Призначалась здебільшого для боротьби з ворожою кіннотою. Є різновидом бойової сокири.

Слово бердиш походить від пол. berdysz, bardysz, де утворене від лат. barducium («легка сокирка»)^[1], це слово також пов'язували з давн.в-нім. bart, нім. Barte (пор. «бартка», «алебарда»)^[2].

Зброя схожої будови з'явилася в Європі досить рано. На території Східної Європи бердиші з'являються в першій половині XV століття, а пізніше отримують загальне поширення, як зброя стрілецьких військ і міської охорони. Тут він займав нішу європейської алебарди, але виконував дещо інші функції. Селянам пропонувалося на випадок війни зберігати зброю, серед якої були і бердиші.

У Московському царстві XVI—XVII ст. бердиш був зброєю стрільців, вони використовували його у походах, так і в мирний час при несенні служби. Полотна московитських бердишів відрізнялися різноманітною формою, що з часом змінювалась. Ранні бердиші XVI століття мали одне вістря на верхньому кінці древка і сокироподібні бердиші. Лезо було відносно невеликим — 20-50 см. Пізніше, в XVII столітті, верхні кінці почали часто відковувати у два коротших вістря. Збільшилася і довжина леза до 60-80 см. Полотна церемоніальних бердишів покривали різьбленим візерунком — або прості точки і схематичне листя, або ж у складні малюнки з зображенням єдинорогів, що борються з драконами, різних химер та квітів. Це була зброя довжиною до 170 сантиметрів і вагою близько 3 кг. Для порівняння — вага стрілецьких бердишів була близько 1,5 кг.

З кінця XV століття бердиші набули поширення у Швеції та інших країнах. У Польщі бердишем називали звичайну сокиру з борідкою. Як зброя піхоти вони були введені в 1674 році і незабаром витіснили шаблі. Вони відрізнялися від московських меншою вагою і довжиною близько 120 см, тому під час стрільби з них ставали на коліна. На початку XVIII століття вони вийшли з ужитку. Схожа зброя побутувала і в Шотландії: вона відома як лохаберська сокира.

В Україні бердишем називали парадну сокиру-булаву, ймовірно, плутаючи два різновиди парадної зброї московитів: стрілецький бердиш та посольську сокирку царської охорони — ринд.

Тупою частиною, обухом, що зазвичай має спеціально зроблені для гвіздків отвори, клин кріпили до древка на кшталт звичайної сокири. Ратовище заганяли в обух, після чого прибивали цвяхами через отвори в обусі. Зазвичай таких отворів було від 3 до 7. Нижній кінець леза (косицю) кріпили до древка двома-трьома цвяхами й обмотували мотузком чи тонким ременем кількома рядами. Іноді після кожного оберту ремінь прибивали цвяхами.

На нижній кінець ратовища насаджували наконечник-вток, щоб можна було використовувати його замість сошки під час стрільби з вогнепальної зброї^[3]. Іноді в полотні бердиша робили певну кількість отворів, у які вставлялись кільця. Бердиш кінноти був меншим, ніж піхотний і до того ж мав два кільця в ратовищі, в які продівався ремінь для носіння.

На малюнку праворуч зображено скоріше вульж, бо типовий бердиш мав місце для пальців для перехоплення за древко між дерев'яним руків'я і лезом, що застосовувалося у ближньому бою і захищало руку воїна від рубаючих ударів (див. мал. праворуч і ліворуч — внизу).

Бердиш підходив для розгонистих ударів, що рубають, а також міг ефективно використовуватися для захисту. Гостре лезо дозволяло завдавати ріжучі удари. Ґрунтуючись на конструкції зброї, історики вважають, що вона могла використовуватися і для завдання колючих ударів гострим кінцем.

Бердиш зображено на сучасному гербі міста Бердичів, що відображає історію виникнення міста як укріплення на шляху ворожих набігів, а також розкриває одну з версій про походження його назви.

• 
  Російський стрілець
• 
  Шведський мушкетер

• Держакова зброя
• Алебарда
• Вульж
• Бойова коса
• Глефа
• Куза
• Облоговий ніж
• Полекс
• Совня

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бердиш

• Волинська правда — «Збережено раритетну сокиру Богдана Хмельницького»^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Слобожанщина у XII—XVIII століттях [Архівовано 24 квітня 2010 у Wayback Machine.]
• Kwasniewic W. 1000 slow o broni bialej i uzbrojeniu ochronnym. — Warszawa, 1981. — N.19–20.
• Попенко В. Н. Холодное оружие. — М., 1996. — C. 38.
• Бердыш // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)