Згідно угоди французький і османський флоти мали спільно контролювати Середземне море заради захоплення Неаполю і, можливо, Італії. У 1552 військо Генріха ІІ атакувало війська Карла V на суходолі, а османи надіслали їм на допомогу 100 галер. Їх супроводжували із Константинополя 3 французькі галери з послом Габріелем де Луе. У липні 1522 вони захопили місто Реджо-Калабрія і спустошили 30 км узбережжя Калабрії, спаливши усі поселення та замки. Далі вони вирушили у напрямку Неаполя, куди їм на підмогу не встигли французькі кораблі барона Де ла Гарда, ні військо герцогаСалерно Фердинандо[2]. 5 серпня османський флот покинув блокувати Неаполь з моря і попрямував до Тірренського моря.
Посол Франції Габріель де Луе д'Арамон сприяв укладенню франко-османського союзу і брав участь у битві
У Тірренському морі біля Понціанських островів знаходився генуезький флот з 40 галер, з яких 20 особисто належали Андре Доріа, 6 — Антоніо Доріа, 2 — роду Грімальді з Монако. Флоти зустрілись 5 серпня 1522 поміж островами Понца і Террачиною. У битві османи захопили 7 генуезьких галер з екіпажами і солдатами.
Після битви османський флот відійшов до Майорки, куди прибув 13 серпня 1552. Османи відмовились від пропозиції французів напасти на узбережжя Іспанії. Через декілька днів до Неаполя прибуло 25 галер барона Де ла Гарда з військом. Османський флот перезимував на острові Хіос і навесні з'єднався з французькими кораблями барона де ля Гарде, що б атакувати Корсику (1553).
Франції війна обійшлась значними фінансовими і людськими втратами. 3 квітня 1559 було підписано мир у Като-Камбрезе[3], за яким Франція зрікалась усіх завоювань в Італії і який завершив майже 50-річні Італійські війни.
