Блот

Блот (давньоскан. Blót) — прийнятий у скандинавському язичництві обряд жертвоприношення. Як правило, полягав у ритуальному поїданні м'яса і хмільного меду. Мед могли замінювати пивом і (на бенкетах вельмож) вином. Блот передбачав принесення жертвоприношення богам (зазвичай, це були їжа та напої), яке виливають поверх кам'яного жертовника (хьорга), на священних пагорбах та інших святилищах, що зветься hof (храм).

Скандинавський іменник blót (від прагерм. * Ƀlōtan) пов'язаний з дієсловом blóta (від давносканд. * Ƀlōtanan), що означає «приносити жертву, пропонувати, поклонятися». Та ж основа з різними називними афіксами зустрічається в давньосканд. * Ƀlōstran — жертвоприношення^[1].

Вважається, що ця основа пов'язана з дієсловом давньосканд. * Ƀlōanan — дути, цвісти, розквітати, як і слова «кров» (давньосканд. * Ƀlōđan) і «цвітіння» (давньосканд. * Ƀlōmōn). Норвезький філолог Софус Бугге був першим, хто пов'язав блот і фламінів, слова похідні до праіндоєвропейського кореня * bhlād- (бурмотіти, шепотіти, базікати). Сучасне англійське слово «благословляти» (англ. Bless), також має спільний корінь зі словом блот в значенні «робити священним через жертвоприношення; позначати кров'ю»^[2]. Також часто вживається слово Dísablót, що складається з двох частин «disir» або «dis» та «blot». Дісами вважалися жіночі духи, що мали безпосредній зв'язок з людським життям. Зазвичай дісами називали духів, валькірій, норн та навіть богинь^[3].

Одне з найчіткіших описів блоту можна прослідкувати в «Сагах про Хакона Доброго», описаного Сноррі Стурлусоном^[4]:

«Сігурд Хокансон, як і його батько, часто жертвував. Це була звичайна практика — всі фермери з цих околиць зібралися в храмі (hof), щоб пожертвувати. Всі отримували їжу протягом усього свята. Безліч різних тварин були принесені в жертву, особливо коні. Кров від принесених тварин збирали в чашках, і гілочки використовувалися для розбризкування крові на вівтарі, стіни і учасників культу. М'ясо було приготовано, а потім з'їджено усіма присутніми. Його кип'ятили в котлах, які висіли над вогнем посеред залу. По всьому залу були рознесені кухлі пива, а магнат, який був язичницьким священиком, благословив м'ясо і кухлі».

Dísablót згадується у «Сагах про Хервьор» (Hervarar ok Heiðreks), «Сагах про ісландців» (Víga-Glums), «Сагах про Егіля»^[5]

У сазі Джерварара блот проведений восени і виконувався жінкою. У сазі розповідається про дочку короля Альфа з Альфгейму (ельфійського царства), яка «червоніє як хьорг (кам'яний вівтар) жертвами» і була врятована Тором після того, як її викрали^[6].

У сазі Víga-Glúms блот описується як велике зібрання для друзів і сім'ї, блот проводився в зимові ночі на початку зими.

«Зимові ночі» або «Ветрнерт» були особливим часом року в середньовічній Скандинавії, в якому говорилося про «три дні, які починаються в зимовий сезон». Цей термін засвідчений в оповіданні в деяких Легендарних сагах (Fornaldarsögur). Термін «Vetrnætr» в основному використовується для позначення часу, наприклад, «коли осінь переходить у зиму»^[7].

Якщо Дісаблот святкували великим колом друзів та родичів, то Альфаблот — жертвоприношення в окремому домі для окремих духів. Альфаблот — жертвоприношення ельфам укінці осені, коли весь урожай був зібраний, а тварини найжирнішими^[8].

Християнізація Скандинавії тривала досить довгий час, язичницькі традиції укорінились. У поемі Аустрфарарвіса (с.1020) християнський скальд Сігват нарікає на те, що н може пройти до будь-якого будинку у час проведення Альфаблоту^[9]:

«„Не йди далі, жалюгідний чоловіче, — сказала жінка, — я боюся гніву Одіна, ми — язичники!“.Тоді жінка виштовхала мене силою, пояснивши, що на кожній фермі зараз святкують альфаблот».

Своїм корінням блот сягає праіндоєвропейської релігії. Блот відбувався восени (свято збору врожаю) і в день зимового сонцестояння. За словами Адама Бременського, великий блот в храмі Уппсали відбувався в честь перемог конунга, а також у зв'язку з ворожіннями на майбутній врожай.

Деякі науковці стверджують, що блот святкували чотири рази на рік, зокрема, у дні рівнодення та сонцестояння.

• Зимове сонцестояння (також Midwinter, Yule, найдовша ніч, Jól, Jul, грудневе сонцестояння, зимовий фестиваль Winterfest) — 21-23 грудня
• Весняне рівнодення (також весняне рівнодення, березневе рівнодення, північне рівнодення) — 19-21 березня
• Літнє сонцестояння (Естівальське сонцестояння, Найдовший день, день Св. Джона, Червневе сонцестояння) — 20-22 червня
• Осіннє рівнодення (вересневе рівнодення) — 21-24 вересня

Дехто стверджує, що блот проводили вісім раз на рік, як практикували багато галлів та кельтів — окрім чотирьох основних ще чотири так званих «місячних ритуалів».^[10]

Старий скандинавський календар складався з літнього півріччя і зимового півріччя, а не чотирьох сезонів, до яких звикли сучасні європейці. Зимова половина року починалася в середині-кінці жовтня, влітку половина року починалася в середині-кінці квітня. Деякі з них були пов'язані з цими поворотними моментами.^[11]

• Зимові ночі,
• Haust blót «осіння жертва», згадана в Сазі про Інглінгів і в інших текстах
• Völsi blót: Völsi був пенісом жеребця, а обряди, що супроводжють його, описані в Völsa þáttr.
• «Альфаблот» або «Ельфійська битва» були невеликими обрядами. Про ці обрядах мало що відомо, так як вони були оточені таємницями, і незнайомцям про ритуали не розповідали. Однак, оскільки ельфи були колективними силами, тісно пов'язаними з предками, деякі припускають, що альфаблот пов'язаний з культом предків і життєвою силою сім'ї.
• Dísablót

• Йоль, важлива жертва, принесена після зимового сонцестояння. Коли християнство поширилося Скандинавією, 12 липня зазначався yuleblót / winterblót

• Þorrablót (Ісландія)
• Фрейр-блот (Швеція): У сазі про Олафа розповідається про жриць Фрейра, як мандрують по східній Швеції (Уппланд або Седерманланд) із зображенням бога, віддаючи жертву за плодючість.

Цей момент часу відомий як перший день літа в сучасній Ісландії

• Dísablót
• Sigrblót: у сагах про Інглінгів сказано, що одне з великих свят в календарі — в sumri, þat var sigrblót «влітку, для перемоги».

У сагах про інглінгів Сноррі Стурлусона (частина 8), чітко вказано на обрядові жертвоприношення, а саме^[12]:

Дієслово «blota» дослівно означає «поклонятися» жертвою" або «укріпляти»^[1].Жертва зазвичай складалась з свиней, коней та інших тварин.

Виконавець обряду, можливо одягнений в ритуальний костюм, приносив в жертву тварину, кропив його кров'ю стіни приміщення, де здійснювався обряд, статуї богів, своїх помічників, а потім виголошував побажання, що узаконювали цю процедуру. Жертовна кров збиралася в посудину: туди кидали дерев'яні палички, деколи з різними насічками, і по їх розташуванню визначали відповідь щодо того, що станеться в наступному році, що обіцяє доля громаді.

М'ясо тварини варили в великих ямах з нагрітим камінням або на вогнищі, залежно від того, де відбувалося святкування. Священним дійством вважалося й те, що усі охочі збиралися навколо великих вогнищ, щоб пообідати з богами, розділити з ними напої та віддати їм шану. Під час святкування зазвичай просили у богів доброго врожаю, дітей, миру, здоров'я, злагоди, сили, гармонії між людьми та владою^[10].

З насадженням християнства, традиції змінювались, однак сягають часів язичництва: наприклад в християнській практиці Євхаристія (Причастя) є видозміненою формою блоту. Як і язичники, християни передають кубок від однієї людини до іншої. Багато християнських свят перейняло практику болту, приносячи жертви християнському богові або просто поминаючи загиблих.

З періоду християнізації практика блота зникла, так как церкви намагались будувати на тих місцях, де відбувалося свято. У дрімучому Тіведенському лісі, як вважається, звичай справляти блот зберігався до кінця XIX століття. В останні десятиліття практику здійснення блоту відновили неоязичники.

З підйомом романтичного націоналізму у шведів проявився інтерес до таких національних традицій, як блот. Свідчення цього інтересу — монументальна (640 × 1,360 см) картина «Жертвопринесення в середині зими» (швед. Midvinterblot) Карла Улофа Ларссона. Написана в 1911—1915 роках спеціально для Національного музею Швеції, картина зображує епізод легенди про принесення в жертву короля Швеції Домальді (Domalde) з метою припинення трирічного неврожаю і голоду, заради свого народу. Ця легенда відображена в сазі про інглінгів.

Експерти Національного музею, де картина була вперше виставлена тільки в 1992 році, називають її найбільш спірною художньої роботою Швеції.