Наприкінці 1917 року в лавах організації налічувалося 40 тисяч членів, об'єднаних у 400 осередках.
Бунд був прихильником створення автономної України у складі федеративної Росії. В роки української революції деякі керівники Бунду входили до складу Центральної Ради та її органів, а пізніше Директорії.
Наприкінці 1918 року у Бунді почали виникати ліві групи, що взяли бік більшовиків.
1 вересня 1919 року в Кам'янці-Подільському пройшла конференція єврейської партії «Об'єднаний Бунд», яка висловилась за підтримку самостійної України, боротьбу проти більшовиків і Денікіна.
3 вересня в тому ж Кам'янці пройшли збори з приводу об'єднання двох партій — Бунду та «об'єднанців», утворення об'єднаного Бунду. Були присутні міністри єврейських справ П. Красний та праці О.Безпалко, від комітетів УПСР та УСДРП.
22 липня 1920 Політбюро ЦК КП(б)У постановило, що члени Бунду до складу більшовицьких фракцій входити не мають права.
В березні 1921 року Бунд самоліквідувався в радянській Росії та УСРР, хоча продовжив своє існування в Польщі, а згодом у США.
Сайгакова Л. О. Бунд: період становлення (1898—1902) // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 310—318.
¹ Більшість військових конфліктів більшовиків та білих з новими державними утвореннями не виділяють з Громадянської війни. ² Претенденти на усю територію колишньої імперії. ³ Включно з автономістами. ⁴ Есери офіційно визнавали право націй на самовизначення. ⁵ Більшовики офіційно визнавали право націй на самовизначення за умови встановлення більшовицького уряду.