Бухенвальд

Бухенвальд
Бухенвальд
нім. KZ Buchenwald
	; Макет концентраційного табору в Національному меморіалі Бухенвальд
Тип	концентраційний табір
Розташування	Німеччина, Веймар
Координати	51°01′16″ пн. ш. 11°14′56″ сх. д. / 51.02111° пн. ш. 11.24889° сх. д.
Оператор	Третій Рейх
Дата створення	15 липня 1937
Дата ліквідації	11 квітня 1945
Підтабори	див. список
Кількість бранців	280 000
Кількість загиблих	56 545
Керівна; організація	СС
Коменданти табору	Карл-Отто Кох; Герман Пістер
Ким звільнений	США, 6-а бронетанкова дивізія
Категорії бранців	політв'язні, євреї, військовополонені
Переформований	Спецтабір НКВС № 2
Оператор	СРСР
Дата створення	17 серпня 1945
Дата ліквідації	14 січня 1950
Кількість бранців	28 455
Кількість жертв	7 113
Керівна; організація	НКВС, МВС СРСР
Категорії бранців	ймовірні противники сталінізму, підозрювані у членстві в НСДАП чи нацистських організацій, цивільні особи
buchenwald.de
	Бухенвальд у Вікісховищі

Бухенва́льд (нім. Buchenwald [ˈbuːxənvalt] — «буковий ліс») — нацистський концентраційний табір, розташований за 6 миль від міста Ваймар в Тюринґії (на території колишньої НДР) в центральній Німеччині, заснований гітлерівцями влітку 1937 року, діяв 8 років, до 1945 року. В Бухенвальді за весь період його існування відбували ув'язнення близько 250 тис. осіб різних національностей, з них понад 55 тис. було закатовано.

Після війни в Бухенвальді відкрито пам'ятник жертвам нацизму.

Бухенвальд до 1945 року

За час існування концентраційного табору через нього пройшли понад 250 тисяч осіб і 56 тисяч загинули. Переважна частина загиблих — євреї та політичні в'язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани та гомосексуали.

Бухенвальд не був табором смерті, як, наприклад, Аушвіц — у таборі не було газових камер або іншого облаштування для масового вбивства. Проте в Бухенвальді було вбито та закатовано багато ув'язнених; інші гинули від голоду та хвороб або через проведення медичних експериментів над людьми. Ільза Кох, дружина командувача табору Карла-Отто Коха, зажила сумної слави тим, що мала абажури, виготовлені з людської шкіри. Для цього відбиралися в'язні, котрі мали викарбувані на своїй шкірі найбільш мистецькі татуювання — їх затримували та вбивали уколами під керівництвом Карла Бейґс, одного з членів Капос.

Повстання і звільнення

На початку квітня 1945 року есесівці вивезли з табору кілька тисяч євреїв. Однак здійснити масову евакуацію в'язнів, намічену на 5 квітня 1945 року, нацистам не вдалося. Ув'язнені відмовлялися виходити на шикування, а старших по бараках ховали. В останні тижні існування Бухенвальда інтернаціональна підпільна збройна організація ув'язнених готувала повстання, призначене на 1 квітня, потім на 8 або 9 квітня.

4 квітня 1945 року частини американської 6-ї бронетанкової дивізії і 89-ї піхотної дивізій звільнили Ордруф, один з допоміжних таборів Бухенвальда. Це був перший нацистський табір, який звільнили американські війська. В цей час група ув'язнених за допомогою саморобного радіопередавача намагалася вийти на зв'язок з американськими або радянськими військами. Цим займалися польський в'язень Гвідон Дамазин, в минулому інженер-радіоаматор, і російський військовополонений Костянтин Іванович Леонов. Опівночі 8 квітня їм вдалося передати радіограму американській армії і отримати відповідь. Текст радіограми: «Союзникам. Армії генерала Паттона. На зв'язку концентраційний табір Бухенвальд. СОС. Просимо про допомогу. Вони хочуть нас евакуювати. СС хочуть нас знищити ».

To the Allies. To the army of General Patton. This is the Buchenwald concentration camp. SOS. We request help. They want to evacuate us. The SS wants to destroy us.

Відповідь прийшла через кілька хвилин: «Концтабір Бухенвальд. Тримайтеся. Поспішаємо до вас на допомогу. Командування Третьою армії».

KZ Bu. Hold out. Rushing to your aid. Staff of Third Army.

Повстання почалося 11 квітня штурмом сторожових веж. Повсталі діяли організовано, в складі заздалегідь визначених підрозділів, атакуючи охорону одночасно в декількох напрямках ^[1]^[2]. Потім була захоплена комендатура, колишні ув'язнені зайняли кругову оборону. У той же день о 15:15 у звільнений табір увійшли підрозділи Третьої армії США.

З близько 250 000 ув'язнених, які пройшли через Бухенвальд з дня його заснування, близько 56 000 померли або були вбиті ^[3]

16 квітня американці привели в табір жителів міста Веймар з метою показати їм табір і те, що відбувалося в ньому, для можливого майбутнього свідчення на міжнародному процесі. Більшість з жителів заявляли, що нічого не знають про цей табір^[3].

Коли американське військо звільнило табір у 1945 році, у таборі в жахливих умовах перебувало 20 000 в'язнів.

Невдовзі після визволення радянські спецслужби почали використовувати Бухенвальд для ув'язнення нової хвилі полонених.

Суд над керівництвом табору

У квітні 1947 року Обергрупенфюрер СС і генерал Ваффен-СС князь Йозіас Вальдек-Пірмонтський, під юрисдикцією якого знаходився табір, та 30 злочинних членів штабу табору, включно зі зловідомою Ільзе Кох, постали перед судом Військового Трибуналу США. Суд відбувся в концентраційному таборі Дахау поблизу Мюнхена.

Князь Йозіас був засуджений до довічного ув'язнення, 8 червня 1948 року термін зменшили до 20 років. 1 грудня 1950 року звільнений за станом здоров'я.

Бухенвальд за часів радянської окупації

В 1945 році табір опинився в радянській окупаційній зоні та був перетворений на спеціальний табір НКВС, який існував до 1950 року.

За час існування табору НКВС через нього пройшли 28 тисяч осіб, 7 тисяч з яких загинули. Переважна частина загиблих за часів радянської окупації — інтерновані особи, що померли внаслідок голоду та за відсутності медичної допомоги. При цьому рівень смертності був вищий за нацистські часи. І там, як стало згодом відомо, чинили воєнні злочини^[4]