Рибгосп, два худобозабійні пункти, столярні цехи, відділення приватної агрофірми «Бовшівська»; середня та початкова школи, музична школа, Народний дім, дві бібліотеки.
Лікувально-столову воду Більшівцівських мінеральних джерел за часів Австро-Угорщини вивозили на експорт і використовували для виробництва пива. До 2003 року тут діяв Галицький завод безалкогольних напоїв (збанкрутував).
З історії
Перша згадка в документах — 24 березня1402 галицький староста Петро з Харбінович засвідчив дарування вдовою галицького міщанина Павла Шкирки Агнешкою села римо-католицькому архиєпископу Якову Стрепі[2][3].
Вперше у книгах галицького суду Більшівці згадуються 12 березня 1436 р. (Bolschow Minor).[4]
Наприкінці XIX ст. Більшівці стали типовим ремісничо-торгівельним містечком Рогатинського повіту. В 1897 р. через Більшівці пролягла залізниця (існувала до 1944 р.). Тут були млин, гуральня, броварня, двокласна школа. У 1860-х рр. містечко мало власну печатку з зображенням перехрещених граблів, коси та серпа.
На початку ХХ ст. щопонеділка проводилися торги, а щороку 14-15 липня — дводенний ярмарок. Ця традиція збереглась і понині, кожну третю неділю липня в Більшівцях проходить Шкап'єрна — свято-ярмарок, де діти та дорослі можуть поласувати цукровими півниками та пісними коралями — символами свята.
На початку листопада 1918 року містечко увійшло до складу новоутвореної Української держави. Демократичність її підтверджує проведення у Більшівцях 6 квітня 1919 року (за ініціативи Селянсько-робітничого союзу, КП Східної Галичини) Рогатинського повітового робітничо-селянського з'їзду, на який прибули 120 представників від 20 навколишніх сіл. У виступах засуджувались дії польських імперіалістів, «власної буржуазії», звучав заклик до переобрання влади.[5]
Під час влади Польщі
21 листопада1929 року місцеві москвофіли під час забави розпочали бійку з українцями. Кілька москвофілів, які приїхали сюди з Галича, отримали ножові поранення[6].
У 1930-тих роках великий земельний власник у містечку Кшечунович надав кошти для реконструкції млина, було споруджено електростанцію, відкрито сироварню. Кшечунович мав стайню, розводив тут племінних коней. У ставках розводили рибу. При монастирі діяла цегельня. Тут був клуб з бібліотекою (з польськими книгами), українці мали читальню на 200 книг.
У 1939 році в Більшівцях проживало 3900 мешканців (1850 українців-грекокатоликів, 200 українців-римокатоликів, 400 поляків, 1450 євреїв)[7].
8 березня 1944 р. гестапівці приїхали для проведення арештів, але бойовик ОУН із засідки убив п'ятьох і трьох поранив.[8].
1 грудня 1944 року Більшівці атакував курінь УПА «Скажені». Близько 500 повстанців дві години вели обстріл місцевого костелу, який служив укриттям для партактиву та офіцерів НКВС, а також спалили будівлі райкому партії та райуповнаркомзагу[9].
1940–1963 — Більшівці були районним центром. Тут діяла сумнозвісна катівня НКГБ-МГБ.[10] Для звільнення в'язнів з катівні 23 грудня 1944 р. райцентром оволоділа чота сотні «Гайдамаків» під командуванням хорунжого «Ясміна», тільки частині більшовиків удалося сховатися за неприступними мурами костелу.[11]
За часів радянської влади побудовано поліклініку, а для номерної лікарні пристосовано маєток колишнього пана Кшечуновича (до того часу мешканців обслуговував один приватний лікар). На базі панських рибних ставків створили рибгосп, який в середині ХХ століття видавав 430 тонн живої риби щороку.
Нині діє приватне рибне господарство «Більшівціриба».
Населення: 2,6 тисяч мешканців (1959); 2 254 (2005).
У 1983 р. до Більшівців приєднане село Слобідка Більшівцівська[12].
Сучасність
Більшівці з висоти пташиного польоту під час зйомок документального фільму режисера Мирослава Бойчука «Щоб ми усі були одно». 2020 рік.
У 2016 р. селище стало лідером Прикарпаття з окремого збирання різних видів сміття для повторної переробки[13].
Більшівцівська ЗОШ І-ІІІ ст.[14] у 2017 р. стала однією з перших трьох шкіл Прикарпаття, яка отримала статус опорної з чотирма філіями. Для підвезення учнів до опорної школи закуплено 3 автобуси.[15]
Пам'ятки архітектури
Костел-санктуарій Благовіщення. Збудований 1624 року орденом кармелітів. У XIX ст. Більшовецький монастир був одним із найбільших у Галичині. Монахи-кармеліти видавали книги, малювали образи, при монастирі діяв притулок для бідних. Тепер монастир належить ордену францисканців. За радянських часів був у стадії руйнації. 2002 року розпочато реконструкцію костелу та монастирських келій.
У 2020 році Студія документального кіно "ФранківськТБ" зняла документальний фільм за сценарієм Богдана Кучера «Щоб ми усі були одно» до 115 річниці церкви Різдва Христового, що у Більшівцях. Режисер — Мирослав Бойчук. [1]
↑Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 118. — ISBN 5-7707-7867-9.
.JPG)
