|
Велика Глумча
Вели́ка Глумча́ — село в Україні, у Ємільчинській селищній територіальній громаді Звягельського району Житомирської області. Чисельність населення становить 345 осіб (2001). У 1924—2017 роках — адміністративний центр колишньої сільської ради. Загальна інформаціяРозташоване за 25 км від Ємільчиного та 10 км від залізничної станції Жужель[1]. НаселенняСтаном на 1885 рік в селі мешкало 280 осіб, налічувалося 30 дворових господарств[2]. На 1900 рік кількість населення становила 392 особи, дворів — 61[3][4], у 1906 році — 417 мешканців, дворів — 65[5], у 1923 році — 115 дворів та 638 мешканців[6]. Станом на 1972 рік кількість населення становила 500 осіб, дворів — 139[1]. Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 323 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 345 осіб[7]. ІсторіяНа околиці села був курган бронзової доби, городище X—XII століть, знайдено римські монети II століття[1]. Належало до Звягельського замку князів Острозьких[3]. Вперше згадується 1577 року[1] — тоді власником був князь Костянтин Острозький. В інвентаризації першої чверті 17 століття числилося 49 тяглих, 3 путніх боярів та 9 слуг. З 1608 року був дозвіл воєводи на церкву, але церкви не було. У 1650 році Анна Алоїза Острозька вносила з Глумчі від 40 димів. Потім село перейшло до Ємільчинського маєтку[3]. В середині 19 століття — село Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту. Селян — 151 особа, селянських земель — 939 десятин, власність Уварових, входила до Емільчинського ключа. Була смолярня на 6 котлів[8]. Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, була церковна парафія[2]. Наприкінці 19 століття — село Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту, на притоці річки Уборть, за 150 верст від Житомира, від Новограда-Волинського і найближчої поштової станції 65 верст, від найближчої залізничної станції Полонне — 130 верст. Станом на 1886 рік налічувалося 167 дворів, православних — 1 299 осіб, римокатоликів — 536 осіб. Дерев'яну, покриту бляхою церкву, з дерев'яною, критою гонтою, дзвіницею, збудовано 1738 року, невідомо ким. Земель при церкві понад 48 десятин, розкидана шматками, в низинах, неродюча. Села парафії: Глумецький хутір (1 верста), Мала Глумча (2 версти) і Кочичин (6 верст). Сусідня парафія — Підлуби (15 верст). Будувалася церковно-парафіяльна школа, був смоляно-скипидарний завод. Великий землевласник — Сергій Аполонович Уваров[9][3]. У 1900 році діяла церковно-приходська школа та смолярня на 6 котлів[4]. У 1906 році — село Емільчинської волості (2-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 60 верст, до волосного центру, містечка Емільчин — 22 версти. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Емільчині[5]. У 1923 році включене до складу новоствореної Малоглумчанської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Емільчинського (згодом — Ємільчинський) району Коростенської округи[10]. Розміщувалося за 22 версти від районного центру, міст. Емільчин, та 2 версти — від центру сільської ради, с. Мала Глумча[6]. 23 лютого 1924 року, відповідно до рішення Волинської ГАТК (протокол № 7/2 «Про зміни меж округів, районів та сільрад»), до села перенесено адміністративний центр Малоглумчанської сільської ради з перейменуванням її на Великоглумчанську[10]. У період загострення сталінських репресій проти українського народу в 30-і роки минулого століття органами НКВС заарештовано і позбавлено волі на різні терміни 25 осіб, з яких 16 розстріляно[11]. На фронтах Німецько-радянської війни воювали 95 осіб, з них 40 загинули, 64 нагороджені орденами та медалями. В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1,5 тис. га земель, з них 900 га ріллі. Вирощували зернові культури, льон, картоплю, мали розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі були восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медпункт, магазин[1]. 23 липня 1991 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР…», село віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (третя зона) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС[12]. 29 березня 2017 року увійшло до складу новоствореної Ємільчинської селищної територіальної громади Ємільчинського району Житомирської області[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області[14]. Постаті
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
