Владислав Красновецький

Владислав Красновецький
Народився	4 січня 1900(1900-01-04)[1]  Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер	14 лютого 1983(1983-02-14)[1] (83 роки)  Варшава, Польська Народна Республіка
Поховання	Військові Повонзки
Країна	Республіка Польща
Діяльність	актор, театральний режисер
Знання мов	польська
Заклад	Театр імені Юліуша Словацького і Театр Стефана Ярачаd
Членство	Спілка борців за свободу і демократію
У шлюбі з	Irena Krasnowieckad
Нагороди
IMDb	ID 0469946
Медіафайли у Вікісховищі

Владислав Красновецький (пол. Władysław Krasnowiecki; нар. 4 січня 1900(19000104), Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина — пом. 14 лютого 1983, Варшава) — польський актор театру і кіно, режисер, педагог. Лауреат Державної премії Польської народної республіки (ПНР) (1955, 1966).

У 1921 році закінчив школу драматичного мистецтва у Кракові. У 1928 році здав екстерном іспити на режисера.

У міжвоєнний період виступав на сцені Краківського драматичного театру імені Юліуша Словацького (1918-1922, 1923-1925, 1928-1930) і Театру Народового та Камерного театру у Варшаві.

Після приєднання Західної України і Західної Білорусі до СРСР в 1939 році опинився у Львові, був учасником Народних Зборів Західної України. Наприкінці 1940 року обраний членом Центральної виборчої комісії з виборів депутатів трудящих.

Під час німецько-радянської війни перебував на території СРСР, вступив до масової організації польської еміграції на території СРСР — Союз польських патріотів.

Керував фронтовим театром польських армійських підрозділів в СРСР, який в 1944 році був реорганізований на Театр Війська Польського.

Після закінчення війни працював директором і художнім керівником варшавського Театру Народового (1949-1951). У 1946-1947 рр. і після 1949 року викладав у державній Вищій театральній школі у Варшаві, в 1963-1967 — проректор, а в 1955-1957 і 1967-1970 роках — ректор Вищої театральної школи.

У 1965-1970 — президент об'єднання польських артистів театру, кіно, радіо і телебачення.

Знімався в кіно з 1929 року.

Похований у Варшаві на кладовищі Військові Повонзки.

• 1942 — Перша любов Костюшко
• 1942 — Як гартувалася криця — німецький офіцер
• 1942 — Партизани в степах України — Борис Соломонович, доктор
• 1942 — Бойова кінозбірка № 9. Квартал № 14 — поляк
• 1950 — Нескорене місто — польський генерал
• 1953 — П'ятеро з вулиці Панської — Новак, керівник будівництва
• 1953 — Солдат Перемоги — солдат
• 1956 — Справа пілота Мареша — Модраковський, директор авіакомпанії «Lot»
• 1960 — Зустрічі у темряві
• 1961 — Дійсність — Свентоянський, керівник поліції
• 1962 — Дівчина з хорошої сім'ї — професор Косаковський, батько Іоанни
• 1964 — Перерваний політ — ксьондз
• 1966 — Марися і Наполеон — Малаховський
• 1966 — Бумеранг — германіст, вчитель Єви
• 1966 — Візит на заході (короткометражний) — граф, коханець
• 1969 — Пригоди пана Міхала (ТБ-серіал) — кардинал.

• Орден «Хрест Грюнвальда» 3-го ступеня (1945)
• орден Прапора Праці 2-го ступеня (1949)
• орден Прапора Праці 1-го ступеня (1955)
• Державна премія ПНР II ступеня (за роль Бартоломея у виставі «Театр Клари Газуль») (1955)
• Орден Будівельників Народної Польщі (1964)
• Державна премія ПНР I ступеня (за багаторічну театральну і телевізійну діяльність) (1966)
• Премія Міністерства оборони ПНР I ступеня (1973)
• Ювілейна медаль «30 років Народної Польщі» (1974)
• Премія столичного міста Варшава (1979)