|
Водолазний дзвін  Водола́зний дзві́н — підводне пристосування для транспортування водолазів на глибину і назад на поверхню, має конструкцію з герметичної стелі та боків, при цьому немає підлоги[1] [2]. Саме від конструктивної схожості цього пристосування зі звичайним дзвоном воно дістало назву «водолазний дзвін». Водолазний дзвін відомий тим, що є першим в історії засобом, який давав змогу людям мати значні запаси повітря під водою. Ідея використовувати запаси повітря при пірнанні заволоділа пірнальниками ще в давнину. Ще приблизно 500 років до нашої ери Геродот писав про використання сучасниками водолазного апарату (імовірно водолазного дзвона), який тодішні пірнальники опускали на дно річки[3]. За свідченнями Арістотеля, що належать до четвертого століття до нашої ери, при облозі міста Тіра полководець Олександр Македонський опускався у водолазному дзвоні на дно. Це була перевернута посудина, що була наповнена повітрям. За свідченнями літописця, Олександр Македонський успішно виконав занурення в дзвоні й успішно опинився на суші, та із захопленням висловив здивування «божими дивами», які він бачив під водою. Правда, навіщо він опускався на дно — невідомо. В 1531 або 1535 році Гульєльмо ді Лорена на озері поблизу міста Рима на глибині 22 метрів намагався знайти скарби із затонулих галер [4]. На думку деяких дослідників, запорозькі козаки могли використовувати перевернуті човни як підводні човни за принципом морського дзвона. Історично збереглися свідчення про так звані козацькі підводні човни, але їхня конструкція достеменно невідома. У середині XVII століття шведські водолази під керівництвом Альбректа фон Трейлебена за допомогою водолазного дзвона зуміли підняти на поверхню понад 50 гармат із затонулого корабля Ваза [5]. Після цього водолазні дзвони з'явилися в багатьох країнах Європи[6]. Сучасні водолазні дзвони — це високотехнологічні підводні пристосування для тривалої роботи водолазів. Див. такожПосилання
|
