Після падіння Сербської держави в 1459 році Вук спершу був османським васалом, але 1465 року перейшов на службу до угорського короля Матяша Корвіна й був командиром сербських загонів у Сремі[2][4].
Ім'я Вук перекладається як вовк[5]. В усній народній творчості Вук Бранкович відомий під прізвиськом «Вогняний змій-вовк» (серб.Змај Огњени Вук)[6].
На службі в угорського короля Вук воював у військових кампаніях проти османів, чехів, поляків та австрійців. 1471 року король надав йому титул деспота Сербії[7]. Вук володів великими територіями у Воєводині, що раніше належали деспоту Джураджу; зокрема, до його володінь належали Купиново[en], Сланкамен[en], Зренянин, Беркасово, Іріг[en] та Вршаць[8]. Вважається, що він заснував монастир Гргетег[en] на Фрушка горі[9].
1476 року Вук Бранкович здійснив військову кампанію, в ході якої захопив Сребреницю та брав участь у битвах за Шабаць і Смедерево. У битві на Хлібовому полі проти османів 1479 разом з Дімітаром Якшичем Вук Бранкович очолював сербські загони. 1480 року він атакував Сараєво. 1481 року Бранкович воював проти турків на території колишнього Сербського деспотату й привіз звідти (з теренів навколо міста Крушеваць) десятки тисяч людей, що осіли в Банаті, переважно навколо Тімішоари[8].
Вук Бранкович помер 16 квітня 1485 року, не залишивши спадкоємців. Титул деспота Сербії перейшов до його двоюрідного брата Джордже Бранковича.
↑Kulić, Branka; Srećkov, Nedeljka (1994). The Monasteries of the Fruška Gora. Provincial institute for the protection of the cultural monuments of Vojvodina. с. 63—69. ISBN9788676391158.
Isailović, Neven; Krstić, Aleksandar. Serbian Language and Cyrillic Script as a Means of Diplomatic Literacy in South Eastern Europe in 15th and 16th Centuries // Literacy Experiences concerning Medieval and Early Modern посилання частина=https://www.academia.edu/25272837.
