|
Вулиця Клепарівська
Вулиця Клепа́рівська — вулиця у Шевченківському районі Львова, в місцевості Клепарів, що сполучає вулиці Шевченка та Єрошенка, утворюючи перехрестя з вулицею Раппопорта, Броварною та Кортумівкою. Прилучаються вулиці Батуринська, Золота, Пстрака, Академіка Кучера. На початку вулиці проходить схилом Гора Страт. Назви
ЗабудоваУ забудові вулиці Клепарівської переважають архітектурні стилі — класицизм, модерн, конструктивізм 1930-х і 1980-х років[5]. Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення[3]. № 7, 7а — спарені будинки у стилі геометричного модерну, збудовані у 1911 році для братів Шварцвальд за проєктом архітектора Юзефа Пйонтковського[6]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1610-м, 1611-м[3]. № 11 — будинок споруджений 1938 року архітектором Юзефом Торном для потреб єврейської купецької гімназії[7]. З приходом радянської влади у 1939 році тут відкрився технікум радянської кооперативної торгівлі. Під час війни містився німецький військовий шпиталь, згодом радянська військова частина. Діяльність навчального закладу була відновлена 1944 року. У березні 1999 року технікум перейменований на Львівський кооперативний коледж економіки і права і під цією назвою існує дотепер[8]. № 11а — будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 121-м[3]. № 15 — будинок споруджений у 1891—1896 роках за проєктом архітектора Юліуша Гохберґера. До 1939 року тут містився притулок для бідних фундації Брата Альберта. У 1950-х роках — гуртожиток № 1 Львівського лісотехнічного інституту[9]. № 18 — до 1939 року — Львівське акціонерне товариство броварів і фабрика штучного льоду, в радянський час — Львівський пивзавод, з 1960-х років — виробниче обʼєднання пивобезалкогольної промисловості «Колос», нині — Львівська пивоварня. Тут же відкрито Музей пивоваріння. Машинна зала та будинок адміністрації збудовані проєктно-будівельною фірмою Едмунда Жиховича у 1912 році. № 20 — будівля військової прокуратури Західного регіону України. № 22, 24 — комплекс колишніх військових казарм, споруджених за проєктом архітекторів Альфред Каменобродський та Наполеон Лущкевич[10]. Нині в одній з них розташований Личаківсько-Залізничний об'єднаний районний військовий комісаріат (вхід з вулиці Ветеранів)[11]. Будинок № 24 внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2122-м[3]. № 30 — будівля готелю «Власта», споруджений у 1980—1982 роках як готель «Росія» з вбудовано-прибудованим двоповерховим рестораном. Архітектори Олександр Гукович, Алла Симбірцева, Л. Зайцев[12][13]. № 30а — Військовий храм Стрітення Господнього, зведений зусиллями воїнів Львівської міської організації ветеранів Афганістану-учасників АТО, інших локальних військ та душпастирів Центру Військового Капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ в пам'ять полеглим в Афганістані, під час Революції гідності та війні на Сході України у 2015—2017 роках. Поряд розташовано пам'ятник «Громадянам Львівщини (воїнам-афганцям), полеглим у війні в Афганістані 1979—1989 рр.». № 35 — Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. У дворі будинку розташована церква Покрови Пресвятої Богородиці, що належить Православній церкві України. Початково — австрійський Будинок військових інвалідів, зведений у 1855—1863 роках за проєктом Феофіла ван Гансена, діяв у 1863—1918 роках. До другої світової війни тут був військовий шпиталь. У 1939—1941 і 1944—1954 роках тут був розквартирований 233-й полк НКВС. 1954 року сюди переведено Київське пожежно-технічне училище, згодом перейменоване на Львівське пожежно-технічне училище. До 1974 року співіснувало із військовою частиною № 7480 і батальйоном міліції. У комплексі з будинком у подвір'ї збудовано каплицю із елементами романського і візантійського стилів. Після другої світової війни храм використовували як речовий склад. Багате скульптурне оздоблення будинку і каплиці, виконане скульпторами Ципріаном Годебським і Абелем Марією Пер'є, починаючи з ранніх радянських часів планомірно знищувалось. Нищення набувало форм відвертого вандалізму. 11 жовтня 1998 року каплицю наново освячено[14][15][16][17][18]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1280-м[3]. З нагоди 25-ліття Чорнобильської трагедії на території Львівського державного університету безпеки життєдіяльності 25 квітня 2011 року відкрили пам'ятний знак Героям-ліквідаторам аварії на ЧАЕС[19]. Авторами пам'ятного знаку є скульптори Василь Заляско і Віталій Люта, архітектор — Людмила Глуховецька та коваль Микола Атаманчук. Вартість пам'ятника 150 тис. грн. Кошти на нього надали працівники університету, ветерани, випускники вишу різних років[20]. № 39а — спортивний комплекс СКА[21]. Комплекс виник на основі спортивних будівель 26-го піхотного полку, які з’явилися тут у 1931 році. До нього належали стадіон, басейн проєкту архітектора Тадея Яроша (1931), казарми та конюшні, інші допоміжні приміщення. У 1949 році реконструйований стадіон став домашньою ареною футбольної команди СКА (Львів), яка проіснувала до 1989 року, потім — ФК «Динамо» (Львів), що також припинив своє існування на початку 1990-х років. Крім того, за радянських часів, тут регулярно проводилися змагання зі спідвею (Чемпіонати СРСР та Європи), боксу, а також плавання та водного поло серед львівських клубів[22]. Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років комплекс реконструйовано за проєктом архітектора Олександра Гуковича, інженерні розрахунки будівельних конструкцій виконали Володимир Крюков [23] та Л. Зайцев[24]. Тоді були реконструйовані наявні давніші спортивні об'єкти — стадіон «Білий орел»[25] та відкритий 25-метровий басейн, а також побудовані нові об'єкти: критий басейн, групи приміщень для стрільби, багатоборства, кінного спорту та велотрек[26]. Будівництво велотреку було розпочато у 1976 році, а 1980 року трек здано в експлуатацію.[27] У 1983 році автори проєкту та група будівельників, які споруджували спорткомплекс, були нагороджені Державною премією Ради Міністрів СРСР. На часі реконструкції стадіону «Україна» у 1999 році, на стадіоні СКА домашні матчі проводив основний склад ФК «Карпати». Нині у межах комплексу влаштовано домашній стадіон спідвейного клубу «СКА-Фаворит» і молодіжної команди ФК «Карпати»[28]. Світлини
ТранспортНа початку 1960-х років, на той час, вулицею Пелехатого було прокладено тролейбусну лінію, якою у напрямку до центру міста курсував тролейбусний маршрут № 4 «пл. Міцкевича—Стадіон СКА»[29], а кінцева зупинка була наприкінці вулиці. У другій половині 1960-х років тролейбусний маршрут № 4 від центру міста продовжено до стадіону «Дружба»[30]. Наприкінці 1960-х років тролейбусний маршрут № 4 знов курсував до пл. Міцкевича[31], після вересня 1971 року — до пл. Підкови[32], а від 1977 року — до вул. Зернової[33]. В середині 1990-х років тролейбусний маршрут до стадіону СКА скасований. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.jpg)
