Вільгельм Маркс

Вільгельм Маркс
Wilhelm Marx
Народився	15 січня 1863(1863-01-15)[1][2][…] Кельн, Рейнська провінція, Королівство Пруссія
Помер	5 серпня 1946(1946-08-05)[1][2][…] (83 роки) Бонн, Кельн, Британська зона окупації Німеччини[1]
Поховання	Мелатенd
Країна	Німеччина
Діяльність	політик, суддя
Alma mater	Боннський університет
Знання мов	німецька[4]
Членство	Katholischer Studentenverein Arminia Bonnd і Katholischer Studentenverein Askania-Burgundia Berlind
Посада	депутат Рейхстагу Веймарської республікиd, депутат рейхстагу Німецької імперіїd, член Палати представників Пруссіїd, член Ландтагу Пруссіїd, Reich Chancellor in the Weimar Republicd, Reich Chancellor in the Weimar Republicd, Прем'єр-міністри Пруссії, канцлер Німеччини і Reich Minister of Justiced
Партія	Партія Центру
Конфесія	католицька церква
Медіафайли у Вікісховищі

Вільгельм Маркс (нім. Wilhelm Marx; 15 січня 1863, Кельн — 5 серпня 1946, Бонн) — німецький юрист і політик. У 1923-24 і 1926—1928 роках займав пост рейхсканцлера Веймарської республіки. Член Партії Центру.

У 1925 році Вільгельм Маркс був висунутий кандидатом в рейхспрезиденти від Веймарської коаліції (СДПН, НДП і Німецька партія Центру), але програв Паулю фон Гінденбургу. Вільгельм Маркс завжди знаходився в тіні інших політиків: Густава Штреземана або Фрідріха Еберта. Проте в історії Веймарської республіки він залишився як одна з центральних політичних фігур, які боролися за єдність демократичного табору.

Народився в сім'ї шкільного вчителя, виріс в Кельні. Після того як лікарі визнали його непридатним до військової служби через сильну короткозорість, вступив до Боннського університету, де вивчав юриспруденцію.^[5]

Після закінчення навчання служив суддею в Ельберфельді, потім в Кельні та Дюссельдорфі, але не міг досягти в Пруссії особливих висот на державній службі через своє католицьке віросповідання і приналежність до партії Центру.

У 1891 одружився з Йоганною Феркоєн. Шлюб тривав 55 років, у них було четверо дітей, два старших сина рано померли.

З 1899 по 1918 роки Вільгельм Маркс був депутатом прусського парламенту. У 1910 році став депутатом рейхстагу, очолював в ньому фракцію своєї партії і активно займався шкільною освітою і культурою. Маркс вважався спокійним політиком, готовим до компромісів, у якого було мало ворогів.

Під час Першої світової війни Маркс підтримав мирну резолюцію від 19 липня 1917 року.

Після війни Вільгельм Маркс був обраний у Веймарські установчі збори. Під час Рурського конфлікту, на відміну від багатьох інших політиків з окупованих регіонів, Маркс виступив проти відокремлення регіону від Пруссії. Свій голос на підтримку Версальського договору Маркс пояснив в першу чергу своїми побоюваннями, що під час відсутності договору Рейнська область буде остаточно відділена від Пруссії.

При Веймарській республіці Маркс спочатку присвятив себе об'єднанню сил центру в парламенті, щоб домогтися рішучої підтримки кабінету Йозефа Вірта, що йому вдалося завдяки його політичному стилю і католицькому віросповіданню.

Після відставки кабінету Штреземана в 1923 році Вільгельм Маркс прийняв пропозицію рейхспрезидента Фрідріха Еберта зайняти пост рейхсканцлера і очолив десятий за рахунком уряд Німеччини з 1919 року. Маркс перебував на посаді рейхсканцлера двічі: перший раз — майже 13 місяців (з 30 листопада 1923 по 15 січня 1925 роки), другий раз — 25 місяців (з 17 травня 1926 по 29 червня 1928 року). За цей період Марксу довелося очолити чотири склади імперського уряду.

Вільгельм Маркс очолював уряд Веймарської республіки в один з численних кризових періодів, на який припали конфлікти з землями Саксонія і Баварія, сепаратистські настрої в окупованій Рейнській області. За гіперінфляцією 1923 року послідувало введення нової валюти, що супроводжувалося економічними і фінансовими проблемами, на які Маркс відповідав заходами з економії бюджету, звільненнями найманого персоналу і введенням нових податків. Після стабілізації ситуації в кінці січня 1924 року було скасовано воєнний стан. При Марксі був прийнятий План Доза.

У другий термін рейхсканцлерства Вільгельма Маркса Німеччина вступила до Ліги Націй. Маркс зняв з посади генерала-полковника Ганса фон Зекта, який перетворив рейхсвер на державу в державі. Згодом, соціал-демократ Філіпп Шайдеман розкрив в рейхстазі факти таємного співробітництва рейхсверу з Червоною армією.

У 1925 році взяв участь в перших всенародних виборах президента Німеччини: в першому турі — в якості кандидата Партії Центру, в другому — як представник лівоцентристського «Народного блоку». У другому турі набравши 45,3 % голосів, поступився Паулю фон Гінденбургу, який отримав 48,3 %. Особливо прикро для Маркса було те, що Гінденбурга підтримали в тому числі Баварська народна партія, кандидат якої набрав в першому турі 3,75 % голосів, і інші католицькі організації.

З 10 лютого по 18 березня 1925 Вільгельм Маркс займав пост прем'єр-міністра Пруссії, а потім рейхсміністра юстиції в уряді свого наступника Ганса Лютера. До 1932 року Вільгельм Маркс був депутатом рейхстагу.

За часів націонал-соціалізму Вільгельм Маркс віддалився від політики і проживав в Бонні.

• lrich von Hehl. Wilhelm Marx 1863—1946, eine politische Biographie. — Mainz: Matthias-Grünewald, 1987. — ISBN 3-7867-1323-5.  (нем.)
• Патрушев А. И. Германские канцлеры от Бисмарка до Меркель. — М.: Издательство Московского университета, 2009.