Першою вчителькою Віри Баганич була Катерина Петрівна Мадяр — керівниця хору, який працював при клубі Воловця, яка залучила її до концертної діяльності. У 16 років Віра Баганич здобула перемогу на Закарпатському обласному конкурсі народної самодіяльності. Нагороджена була дипломом І ступеня на Республіканському огляді-конкурсі самодіяльного мистецтва України, коли їй виповнилося 23 роки.
Коли Михайло Кречко залишив колектив, новий керівник хору переглядає репертуарну політику: з ідеологічних міркувань закарпатську народну баладу витісняє піснями радянської тематики та російськими піснями. Це спричинило до творчого конфлікту. Віра Баганич перестає бути солісткою Закарпатського народного хору в 1979 році[5].
У 1979–1995 роках Віра Баганич працювала у системі готелю «Інтурист-Закарпаття». У 1980–1990 роках Віра Баганич захопилася ідеєю записати та зберегти закарпатські народні пісні, старовинні балади свого роду і співочого верховинського краю. Разом із працівниками Воловецького районного будинку культури Марією Малильо та Іваном Щербеєм фіксує носіїв народної традиції на магнітофон, здійснює низку експедицій у села Тишів, Завадка, Розтока, Верхні Ворота та Кічерний Воловецького району.
У 2001 році Віра Баганич видала збірник «Співає Віра Баганич». До нього разом із Леонтієм Ленартом (цимбали) та Юрієм Філіпом (басоля) записала і видала у Києві однойменну аудіокасету. Після майже двадцятирічної перерви Віра Баганич повернулася в музичне мистецтво, відновила концертне життя. Вона виконувала закарпатські балади в Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині та Румунії.
У 2012 році Віра Баганич відзначена дипломом та грамотою V Всесвітніх бойківських фестин, стала членом творчого об'єднання «Письменники Бойківщини».[6]
У 2017 році нагороджена почесною відзнакою Закарпатської обласної державної адміністрації.
22 березня 2018 року Віра Баганич пішла з життя[7].
