Сидір Тимофійович Голубович
Ісидор Голубович
Голова Ради державних секретарів (прем'єр-міністр) ЗУНР
4 січня 1919 — 9 червня 1919
Президент	Євген Петрушевич
Попередник	Кость Левицький
Наступник	посада скасована
державний секретар (міністр) судівництва ЗУНР
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Президент	Євген Петрушевич
Прем'єр-міністр	Кость Левицький
Попередник	посада заснована
посол Райхсрату Цислейтанії
1911 — 12 листопада 1918
уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР
9 червня 1919 — вересень 1919
Попередник	посада заснована
Наступник	посада скасована
Народився	6 березня 1873 Товстеньке, Чортківський район, Україна
Помер	12 січня 1938(1938-01-12) (64 роки)  Львів, Польська Республіка
Похований	Личаківський цвинтар[1]
Виборчий округ	член УНРади
Відомий як	адвокат, політик
Країна	Австро-Угорщина →  ЗУНР Польща
Національність	Українець
Освіта	правничий факультет Львівського університету
Alma mater	Львівський університет
Політична партія	Українська Народна Трудова Партія
Професія	адвокат
Релігія	греко-католик
Почесні звання	доктор права
Медіафайли у Вікісховищі

Сидір (Ісидор) Тимофійович Голубович (6 березня 1873, с. Товстеньке, Гусятинський повіт, нині Чортківський район, Тернопільська область — 12 січня 1938, м. Львів) — український галицький державний діяч, адвокат, доктор права, посол австрійського парламенту (від 1911) та Галицького сейму (від 1913). Голова Ради державних секретарів ЗУНР.

Народився 6 березня 1873 року в селянській родині в с. Товстеньке, Гусятинський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківського району, Тернопільська область, Україна).

Навчався в народній школі в Копичинцях та Першій гімназії в Тернополі (1884—1893,^[2] зокрема, у другому півріччі 1887 року був учнем ІIa класу,^[3] у 1892/1893 році — VIII-го^[4]). Закінчив правничий факультет Львівського університету (навчався у 1893—1897^[5]). Від 1903^[5][6] (^[7] року жив і працював у Тернополі, очолював місцеві філії товариств «Просвіта» і «Сокіл», брав активну участь у роботі інших українських організацій, у виданні часописів «Подільське слово» і «Подільський голос». Співзасновник, член управи «Повітового кредитного товариства», «Народного дому», «Подільського союзу кооператив»^[5].

Як адвокат був захисником на політичних процесах, зокрема: в 1908 році — один із адвокатів Мирослава Січинського, котрий на знак помсти за кривди українського населення Галичини вбив намісника краю графа Анджея Потоцького; у 1911 році — українських студентів, які брали участь в акціях протесту проти невідкриття представниками влади (переважно поляками) в Галичині українського університету^[6].

У 1911 році обраний послом Райхсрату (депутатом австрійського парламенту) від округу Козова — Тернопіль — Збараж^[8], у 1913 році — послом Галицького сейму від Збаразького повіту.

Від початку першої світової війни перебував у Відні, член Загальної Української Ради (від травня 1915 року); співпрацював із Союзом визволення України. Член Української парламентської репризентації у 1916—1918 роках, яка була політичним проводом галицьких українців. Восени 1915року п овернувся до Львова, очолював Український банк.

9 листопада 1918 року призначений у першому уряді ЗУНР державним секретарем судівництва, один із авторів тимчасової конституції та законів республіки. Від середини грудня, коли уряд перебував у Тернополі, очолив його після відставки Костя Левицького. 3 січня (за іншими даними, 4 січня^[5]) 1919 року затверджений Українською Національною Радою у Станіславі головою Ради державних секретарів, одночасно обіймав портфелі державних секретарів фінансів і торгівлі та промислу. Уряд під керівництвом С. Голубовича здійснив вагомі заходи з метою розбудови держави за умов польсько-української війни, однак у цій діяльності були й значні прорахунки.

Від 9 червня 1919 року уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР Евгена Петрушевича^[5]. На початку вересня 1919 року перебував у Кам'янці-Подільському на державній нараді у Головного отамана Симона Петлюри як представник ЗОУНР; було досягнуто повної згоди між інтересами УНР та ЗОУНР. Разом з ним у листопаді цього року виїхав до Відня.

У 1924 році повернувся до Львова, очолив Українську народно-трудову партію. Брав участь у переговорах щодо заснування УНДО, однак через різні звинувачення влітку 1925 року змушений відійти від політичної діяльності.

Працював адвокатом спочатку у Львові, з 1929 року — у Заложцях (нині смт Залізці) на Тернопільщині. Колишні соратники С. Голубовича стосунків з ним більше не підтримували, не був членом Союзу українських адвокатів.

Помер 12 січня 1938 року та похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

• 26 лютого 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену Сидорові Голубовичу. Автори проєкту — художники Володимир Дем'яненко (аверс); Володимир Таран, Олександр та Сергій Харуки (реверс); скульптори — Анатолій та Володимир Дем'яненки^[9].
• у 1991 році у Львові колишня вулиця Свердлова, що поблизу львівського двірця, перейменована на вулицю Сидора Голубовича, а у 1999 році в Тернополі на честь Сидора Голубовича також назвали вулицю.

• Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 387. — ISBN 966-528-197-6.
• Гуцал П. Сидір Голубович // Рада: Інформаційно-методичний вісник. — 2005. — № 6. — С. 54—56.
• Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю. — Тернопіль, 2008. — С. 39—40.
• Енциклопедія Львова. Т. 1. — Львів, 2007. — С. 543.

• Голубович Сидір [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.