|
Давні каменоломніДавні каменоломні    Каменоломні — один з найдавніших типів гірничих розробок, що фіксується вже в неоліті. Перше використання каменю спостерігається ще в печерних оселях для їх зміцнення, перепланування, утворення сталих вогнищ, а також для означення поховань і будівництва культових споруд. Класифікація і загальний описНеоціненне значення для розвою цивілізаційних процесів мали видобуток та обробка каменю з метою будівництва житла, мощення доріг, спорудження витворів монументального мистецтва, які, розпочавшись у сивій давнині, ніколи не припинялися. Прикметно, що без розвитку цього напрямку гірництва було б неможливо здійснити необхідне облаштування життєвого простору цивілізованої людини, що знайшло втілення в архітектурі. Видатний архітектор античності Вітрувій означив її відомою тріадою: користь, міцність, краса. Саме ці якості об’єктів зодчества забезпечив природний камінь як універсальний будівельний матеріал. Саме камінь відкрив можливість поєднання й тривалого збереження утилітарної (корисної) функції споруд з їх художньою (ідейною) цінністю. Найдавніші кам’яні селища, які були виявлені археологами, – це Чайоню-Тепезі в Південно-Східній Туреччині, окремі будівлі якого датують Х тис. до Р.Х., і славнозвісний Єрихон , заснований у IХ тисячолітті до Р.Х. Уже в давньому світі каменоломні забезпечували кам’яними матеріалами будівництво храмів, фортець, палаців, акведуків, брукованих доріг тощо. Поряд з місцями ламанням гірських порід каменярі вели їх обробку, виробляючи камені правильної форми й різних габаритів. В історії каменевидобування виділяють відкриті і підземні каменоломні.
Прикметно, що в перші століття нашої ери багатьох християн висилали на каторжні роботи в каменоломні Криму, які являли собою відкриті кар'єри й підземні штольні. У 94 р. імператор Траян заслав сюди третього після апостола Петра римського єпископа (папу) Климента, який, за переказами, вирубав у скелі перший в Інкермані печерний християнський храм. Загалом декілька міст Південної України мають розвинуті катакомбні системи, причому в Одесі загальна протяжність підземних виробок сягає близько 2,5 тис. км — це один з найбільших підземних лабіринтів на Земній кулі. Багато міст в усі часи мали розгалужені підземні системи виробок – катакомби, які виникали внаслідок видобутку будівельних матеріалів. У подальшому підземний простір каменоломень використовували для поховань, печерних храмів, улаштування в’язниць, сховищ тощо. Будова більшості катакомб поєднувала багатоярусну систему виробок невеликого розміру (шириною близько 1,5 м і висотою до 4 м) з камерами й галереями, розміри перерізу яких сягали приблизно 6 на 8 м. Виробки невеликої ширини залишали в стійких породах без кріплення, у камерах використовували опорні колони й породні цілики. Вентиляцію забезпечували шляхом спорудження вертикальних каналів (стволів), які розташовували на відстані 200 – 250 м один від одного. Серед каменоломень давнього світу слід зупинитися на кар'єрах, що забезпечували будівельні блоки для т. зв. «циклопічного мурування». Величезні брили каменю укладали насухо й утворювали потужні стіни будівель, фортифікаційних споруд, мостів тощо . Такі споруди отримали поширення в II тис. до Р. Х., зокрема в давній Ахейській державі (Мікени, Тиринф), причому пізніше, в еллінську добу секрети циклопічного мурування були втрачені, а сама назва способу виникла з вірувань греків у те, що ці величезні кам'яні блоки були перенесені й укладені в будівлі велетнями-циклопами (оскільки неможливо було уявити, як це могли зробити люди). Будівництво міст, монументальних будівель і пам'ятників потребувало поруч з великою кількістю вапняку й пісковику, також декоративного каменю. Особливого значення набули розробки мармуру (кристалічного вапняку), який завдяки своїй структурі й зручності обробки став улюбленим матеріалом архітекторів і скульпторів. У другій половині XIX ст. німецьким дослідником Зигелем були виявлені давньогрецькі розробки мармуру, що були покинуті протягом багатьох сторіч. В пошуках давніх каменоломень вчений об'їздив майже всю материкову Грецію й багато островів архіпелагу, відкривши місця розробок білого мармуру в Пентеліконі (після чого розпочалася їх повторна експлуатація), а також дуже цінні родовища вишнево-червоного мармуру з чорними прошарками поблизу Матапана. Саме ці центри давали значну частину матеріалу для декорування будівель і скульптурних прикрас грецьких полісів. Багаті родовища високоякісного мармуру розроблялися з початку I тис. до Р. Х. етрусками й кельтами на півночі Італії (район Тоскани). Слово «каменоломня» на мові кельтів звучить «каррара». Цю назву отримало давнє поселення у підніжжя Апуанських Альп, поблизу якого проводили ламання мармуру. В епоху Давнього Риму розпочалися масштабні розробки каррарського мармуру, який використовували для спорудження Пантеону, піраміди Цестія, храму Аполлона. Новий етап розробки каррарського родовища розпочався у XIII ст. і досяг найбільшого розвою в епоху Відродження. У 1517 р. за дорученням папи Льва Х видатний скульптор Мікеланджело заснував каменоломні в Монте-Альтиссимо . З каррарського мармуру він створив уславлені скульптури «Давид», «Мойсей», «П'єта» та ін. Саме цьому каменю віддавали перевагу такі митці як Торвальдсен, Канова, Раух та ін. Унікальні технології видобування, транспортування і обробки каменю є в різних культурах і в різних народів, практично на всій земній кулі. Серед найбільш видатних споруд Азії вражає монументальністю комплекс храмів доби правління індійської династії Чола, розташований у Дарасурамі (Південна Індія). Один з найвеличніших храмів комплексу Брахідеешварар споруджено між 1003 і 1010 рр. Оточений двома стінами, що мають у плані форму квадрата, цей храм побудований із гранітних блоків і частково із цегли та увінчаний пірамідальною 13-ярусною вежею — «віманою», що має висоту 61 м, з монолітом-цибулинкою на вершині. Стіни храму щедро прикрашені скульптурою. Найближчі каменоломні розташовувались за декілька кілометрів від храму й саме доставлення цих брил до місця будівництва було для прадавніх будівельників грандіозним завданням. Досить сказати, що довжина найбільшого блоку становить 7,8 м, а його вага — близько 80 т. Каменоломні та технології обробки каменю давніх народів Америки іноді не тільки не поступалися досягненням Старого Світу, але й часом перевершували їх. Обсяги видобутку, обробки та транспортування каменю з огляду на умови виключно ручних робіт і відсутність колісних пристроїв і гужового транспорту є вражаючими, вони значно перевищують об'єми розробок каменю в Давньому Єгипті. Оцінити ці роботи дозволяють величезні споруди доколумбових цивілізацій Америки. Всесвітньо відомі масштабні каменоломні на о. Пасха, що у південній частині Тихого океану (належить Чилі). Вони розташовані в глибині острова, особливо на південних схилах вулкана Рано Рараку. У цих каменоломнях виготовлялися моаї — велетенські кам'яні статуї зі спресованого вулканічного попелу. Див. такожЛітература |
