|
Десантник Деса́нтник (парашути́ст) — військовослужбовець, що здійснює десантування повітрям за допомогою парашутних систем, спускових пристроїв або іншим способом, та веде, як правило, активні бойові дії в тилу ворога. У Збройних силах держав належить до складу повітряно-десантних військ, високомобільних військ, сил спеціальних операцій, морської піхоти та інших родів військ.[1] Озброєнні легкою стрілецькою зброєю, засобами зв'язку, спостереження, вибуховими речовинами, засобами індивідуального захисту. При веденні бойових дій можуть діяти від декількох годин до кількох діб автономно. Зміст  Родоначальником теорії застосування десантників у бойових умовах був командувач авіацією США на Західному фронті бригадний генерал Вільям «Біллі» Мітчелл, який запропонував ще в 1918 році здійснити першу у світі висадки піхоти з повітря. У зв'язку із завершенням Першої світової війни операція проведена не була. На практиці доктрина висадки з повітря озброєних піхотинців була вперше апробована італійцями (1929) і згодом Радянським Союзом (1930). Проте, під час Другої світової війни, десантники обох країн діяли в основному як елітна піхота на полі бою. Німецькі парашутисти (Fallschirmjäger) вперше були широко застосовані в повітряно-десантних операціях на початку Другої світової війни, а згодом у світовій війні досвід десантування з повітря здобули і західні союзники. У зв'язку з обмеженою здатністю транспортних літаків періоду Другої світової війни (наприклад, Ю-52), десантники рідко здійснювали стрибки в групах більше, ніж 20 чоловік з одного повітряного судна. Див. також
Джерела
Посилання
Література Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Десантник
|
