Дзюбенко Роман Васильович

Роман Дзюбенко
Роман Дзюбенко;
Молодший сержант
Загальна інформація
Народження	13 жовтня 1994; Вільхове, Станично-Луганський район, Луганська область, Україна
Смерть	30 січня 2021 (26 років); Часів Яр; (вогнепальне поранення)
Поховання	Вільхове
Військова служба
Роки служби	2018—2021
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	92 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України
Командування
	командир відділення
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дзюбенко.

Рома́н Васи́льович Дзюбе́нко (нар. 13 жовтня 1994(19941013) року, сел. Вільхове, Станично-Луганський район, Луганська область — 30 січня 2021 року, м. Часів Яр, Бахмутський район, Донецька область) — молодший сержант, головний сержант — командир 1-го відділення 2-го взводу 2-ї мотопіхотної роти 22-го окремого мотопіхотного батальйону 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Із життєпису

Середню освіту здобув у м. Станиця Луганська. Строкову військову службу проходив в одному з підрозділів МВС України.

30 серпня 2018 року призваний на військову службу за контрактом. Учасник Антитерористичної операції на сході України та Операції об'єднаних сил на території Луганської та Донецької областей з 2019 року.

26 січня близько 19-ї години окупантами були обстріляні позиції українських військових біля с. Новоолександрівка. Перебуваючи на бойовому посту, Роман Дзюбенко отримав смертельне наскрізне поранення голови: куля снайпера прошила навиліт захисну каску. У вкрай важкому стані був терміново евакуйований до Попасної, звідки — до військово-медичного шпиталю в м. Часів Яр. Був визнаний неоперабельним через критичний стан.

Помер 30 січня 2021 року о 8:46: зупинилось серце, реанімаційні заходи не принесли бажаного результату^[1].

Похований 2 лютого 2021 року на цвинтарі селища Вільхового^[2]. Залишились мати, брат, дружина та піврічний син^[3].

Нагороди та вшанування

Указом Президента України № 149/2021 від 07 квітня 2021 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[4].
Знак пошани «Захисник Луганщини» (посмертно).
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 30 січня^[5]^[6].