|
Дирів Ігор Олександрович
Ігор Олександрович Дирів (нар. 22 березня 1948, Долина, Івано-Франківська область — пом. 9 лютого 2019) — український радянський футболіст, що грав на позиції нападника або атакувального півзахисника, по завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Футбольна кар'єраКлубна кар'єраВихованець команди «Нафтовик» з рідного міста Долина, яку тренував Мирослав Думанський[2], з яким ставав чемпіоном області у 10-му класі[3]. Наступного року разом з тренером 17-річного футболіста запросили до івано-франківського «Спартака», де він розпочав свою футбольну кар'єру. 1966 року потрапив до за резервної команди київського «Динамо»[4], виступаючи виключно за команду дублерів, де забив 16 м’ячів. Але за основу не зіграв жодного матчу. Дирів розповідав, що спершу ходив в улюбленцях тренера основи Віктора Маслова, але прихильність змінилася опалою після історії в Алмати. Молодий Дирів загуляв з дівчатами, а тренер це помітив[4]. В сезоні 1969 року проходив військову службу у київському СКА[3]. Після звільнення з армії повернувся до «Спартака». У «Спартаку» дошкуляли періодичні травми. Так сталося наприкінці 1970-го, коли після пошкодження і подальшого загулу Диріва відправили зі зборів, а потім дали дискваліфікацію на рік, через яку гравець пропустив увесь сезон 1971 року[3]. Почалися сварки з тренерами і начальником команди Ігорем Гайдамакою[3]. За час вимушеної перерви Ігор зробив операцію на коліні і заявився за «Долину» на першість області, а коли у 1972 році «Спартак» прийняв Віктор Лукашенко, повернувся до франківської команди[3]. У тому ж 1972 році відбувся один з найбільш визначних матчів для івано-франківського футболу. В боротьбі з ризькою «Даугавою» за вихід до Першої ліги «Спартак» здобув перемогу. Два поєдинки відбувалися у Сімферополі. Першу гру «Даугава» виграла 1:0, а Дирів її пропустив через травму. Гіпс футболіст знімав по дорозі в Крим. Нога боліла, але Лукашенко сказав: «Ігорю, треба виходити». В хід пішли уколи, але на поле Дирів вийшов і віддав дві гольові передачі на Валерія Голубцова, принісши своїй команді перемогу у путівку до Першої ліги[3]. Після дев'яти сезонів у Івано-Франківську у 1978 році півроку захищав кольори клубу «Турбіна» (Набережні Човни), який тренував Зая Авдиш[3], а потім повернувся до «Нафтовика» з рідної Долини, де у 1979 році закінчив свою футбольну кар'єру у віці 31 року[5]. Тренерська кар'єраТренерську кар'єру розпочав після закінчення футбольної кар'єри. Працював у футбольній школі та тренував аматорські команду Заболотові, Надвірній, Рожнятові, Рахові. Практично всюди ставав чемпіоном області[3]. З 2007 року працював у івано-франківському «Прикарпатті», а 11 червня 2011 року, очолив команду в останньому матчі сезону 2010/11, в якому «Прикарпаття» програло 1:6 «Львову» і вилетіло з Першої ліги[6]. Після закінчення тренерської кар’єри Ігор Дирів у статусі інспектора обслуговував матчі обласного чемпіонату Івано-Франківщини. До тих пір, поки не потрапив у немилість керівникові обласної Федерації футболу Тарасові Климу[4]. У листопаді 2017 року намагаючись погасити пожежу, яка раптово виникла в житловому будинку, отримав опіки однієї третьої частини тіла, в тому числі рук і ніг, потрапивши в опікове відділення Обласної клінічної лікарні Івано-Франківська[7]. За час перебування в лікарні витратив понад 40 тисяч гривень. На Івано-Франківщині оголосили про збір коштів, що суттєво допомогло покрити цю суму. Помер 9 лютого 2019 року на 71-му році життя[4][8]. У лютому 2020 року в річницю смерті футболіста у Івано-Франківську було засновано Турнір пам'яті Ігоря Диріва[9]. Досягнення
Виноски
Посилання
Information related to Дирів Ігор Олександрович |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
