Д́ятел волох́атий[2](Leuconotopicus villosus) є середньої величини північноамериканським дятлом. За оцінками, у 2003 році їх кількість складала понад дев'ять мільйонів особин. Дятел волохатий зазначається МСОП як вид з найменшим ризиком у Північній Америці[3]. Деякі таксономічні органи, включаючи Американське орнітологічне товариство, продовжують розміщувати цей вид у роді Picoides, а інші - в Dryobates. [4], але фактично від 2015 за результатами хромосомних досліджень він поміщений в окремий рід Leuconotopicus.
Дорослі в основному мають чорний верх і крила, з білою або буруватою спиною і білими плямами на крилах; горло і живіт варіюють від білого до коричневого, в залежності від підвиду. Дві білі смуги коло ока — одна над і одна під оком. У дятла волохатого чорний хвіст з білими зовнішніми перами. З нижньої сторони хвоста пера білі без смужок і плям. Дорослі самці мають одностайну або здвоєну червону пляму на потилиці; молоді самці мають червону або рідше помаранчево-червону відзнаку на тім'ї. [7]
Розмірами в середньому близько 25 см у довжину з розмахом крил 38 см. [5]За статистичними даними довжина тіла волохатого дятла 18-26 см, розмах крил 33-43 см і вага 40|-95 г. [8][9] Він практично ідентичний оперенням до дрібнішого дятла пухнастого. Пухнастий має пропорційно коротший дзьоб відносно розміру голови, і за цією пропорцією, окрім розміру, голосу, найлегше розрізнити їх у природі. Ці два види, однак, не є близько споріднені, і останнім часом таксономічно їх розміщено в різних родах. [10][11]Інший спосіб розрізнити два види - за наявністю чи відсутністю плям на білих перах хвоста (є в пухнастого і нема в волохатого). Їх зовнішнє схожість - вражаючий приклад конвергентної еволюції. Щодо причини цієї конвергенції, то були висунуті лише робочі гіпотези; в будь-якому випадку, через значну різницю в розмірах, екологічна конкуренція між двома видами є незначною.
На перах внутрішньої сторони хвоста немає темних смуг
Ці птахи є переважно тримаються і влітку, і взимку на одній території. Птахи з крайньої півночі ареалу можуть мігрувати дещо на південь; птахи в гірських районах можуть переходити на нижчі висоти.
Ці птахи харчуються на деревах, часто підважуючи або роздовбуючи кору, щоб дістатися до комах. Вони в основному їдять комах, а також фрукти, ягоди і горіхи, лише зрідка — також сік дерев. Вони є природним хижаком метелика Ostrinia nubilalis, який лише сільськогосподарській промисловості США завдає збитків більше 1 мільярда доларів щорічно в результаті втрат врожаю та витрат на боротьбу з шкідником. [12][13] Буває також, що вони довбають дерев'яні віконні рами та дерев'яну обшивку хат, шукаючи комах.
↑Jackson, Jerome A., Henri R. Ouellet, & Bette J. Jackson (2002): Hairy Woodpecker (Picoides villosus), The Birds of North America Online (A. Poole, Ed.). Ithaca: Cornell Lab of Ornithology; Retrieved from the Birds of North America Online 2009-3-20 DOI:10.2173/bna.702 (registration required)
↑Weibel, Amy C. & Moore, William S. (2005): Plumage convergence in Picoides woodpeckers based on a molecular phylogeny, with emphasis on convergence in downy and hairy woodpeckers. Condor 107(4): 797–809. DOI:10.1650/7858.1 (HTML abstract)
↑Moore, William S.; Weibel, Amy C. & Agius, Andrea (2006): Mitochondrial DNA phylogeny of the woodpecker genus Veniliornis (Picidae, Picinae) and related genera implies convergent evolution of plumage patterns. Biol. J. Linn. Soc. 87: 611–624. PDF fulltext [Архівовано 29 вересня 2011 у Wayback Machine.]
