Ехо і Нарцис«Ехо і Нарцис» — давньогрецький міф[1] про кохання німфи Ехо до сина річкового бога Кефіса Нарциса. Його найвідоміша версія викладена в поемі давньоримського поета Овідія «Перевтілення»[2]. За свою балакучість німфа Ехо була покарана богинею Герою, яка позбавила її здатності починати розмову першою. Вона зустріла у лісі красеня Нарциса, закохалась в нього, але не змогла допомогти йому, коли той заблукав у лісі — коли Нарцис кричав, шукаючи дорогу, Ехо лише повторювала його слова. Побачивши її, Нарцис лишився байдужим, і Ехо померла від нерозділеного кохання - від неї залишився лише голос. За байдужість до німфи Афродіта покарала Нарциса. Якось стомившись на полюванні, він приліг біля струмка і, побачивши у ньому своє відображення, настільки закохався у нього, що не зміг зрушити з місця і помер, перетворившись на квітку-нарцис, квітку смерті. Ехо і Нарцис у мистецтвіМіф про Ехо і Нарциса ставали сюжетом багатьох творів образотворчого мистецтва.
За сюжетом міфу Франческо Каваллі написав оперу «Безсмертні Ехо і Нарцис» (італ. Narciso et Ecco immortalati) (1642). За сюжетом міфу Крістоф Глюк написав оперу «Ехо і Нарцис»[3] (фр. Echo et Narcisse), яка стала останньою у його житті (1779). Див. такожПримітки
Література
|