Зайчук Володимир Гнатович

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (вересень 2024)

Володимир Гнатович Зайчук
5-й міністр юстиції УРСР
6 жовтня 1970 — 2 серпня 1990
Попередник	Згурська Катерина Іванівна
Наступник	Бойко Віталій Федорович
Народився	1 липня 1921(1921-07-01) Тростянець, Ківерцівський район, Волинська область, Українська СРР
Помер	12 травня 1996(1996-05-12) (74 роки) Київ, Україна
Відомий як	суддя, державний діяч
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Політична партія	Комуністична партія України
Професія	український юрист і державний діяч
Нагороди

Володи́мир Гна́тович Зайчу́к (1 липня 1921(19210701), село Тростянець, тепер Волинської області — 12 травня 1996, Київ, Україна) — український юрист і державний діяч. Член Ревізійної комісії Комуністичної партії України в 1976—1981 р. Депутат Верховної Ради УРСР 6—11-го скликань.

Закінчив початкову школу. З юнацьких років наймитував у поміщика Дробняка у Волинському воєводстві.

Був ув'язнений польською владою за проведення підпільної роботи. До вересня 1939 року перебував у в'язниці міста Луцька.

З 1940 року працював народним слідчим прокуратури міста Володимира-Волинського.

Учасник Німецько-радянської війни. У 1941–1944 роках був слідчим прокуратури 393-ї, 337-ї та 172-ї дивізій. З вересня 1944 року виконував окремі доручення при військовій раді 69-ї армії, був першим помічником начальника штабу 961-го стрілецького полку 274-ї стрілецької дивізії. Учасник параду Перемоги союзних військ у м. Берліні. Член ВКП(б) з 1945 року.

Після закінчення війни працював контролером по промисловості в комендатурі союзних військ у місті Берліні, співробітником управління військового коменданта міста Берліна радянської військової адміністрації. Потім до 1948 року був начальником навчальної частини навчального центру з підготовки офіцерського складу Радянської Армії в Берліні.

У 1948–1950 роках — студент Львівської юридичної школи, яку закінчив у 1950 році. У 1950 році обраний народним суддею 3-ї дільниці Ленінського району міста Львова.

У 1950–1953 роках працював головою Ровенського обласного суду. З червня 1953 по 1962 рік — перший заступник, заступник міністра юстиції Української РСР. Одночасно з 1957 по 1964 рік — головний редактор журналу «Радянське право» (тепер — «Українське право»).

У 1954 році закінчив юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка.

У 1962 році обраний заступником Голови, а в лютому 1963 року — Головою Верховного Суду УРСР.

З 6 жовтня 1970 року по 2 серпня 1990 року — міністр юстиції УРСР.

Потім — на пенсії в Києві.

Публікації: «Новий Кримінальний кодекс УРСР» (1961), «Правове виховання трудящих» (1972), «Законність — основа діяльності органів правосуддя» (1973), «Народні засідателі» (1975) тощо.

• Орден Червоного Прапора
• Орден Вітчизняної війни II ступеня
• 3 Ордени Трудового Червоного Прапора

9 медалей:

• Медаль «За визволення Варшави»
• Медаль «За взяття Берліна»
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Медаль Війська Польського «За Одер, Нису, Балтику»
• Почесна грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1981).
• Заслужений юрист УРСР (1971).

• Юридична енциклопедія: В 6 т. К.: «Укр.енцикл.».