Ки́шка (лат.intestinum) — анатомічне порожнисте утворення, основна за протяжністю складова травної системи — від шлунка до відхідника, по якій безпосередньо проходять харчові маси — хімус. Стінка кишки має слизову оболонку, підслизовий шар, м'язовий шар та серозну оболонку. Залежно від відділу в організмі, кишка змінює свою будову: різний діаметр, може бути покрита частково або повністю очеревиною, може мати різну кількість лімфоїдної тканини, різну вираженість м'язових волокон та вираженість перистальтики, мати різний ступінь васкуляризації та бути по-різному покрита очеревиною. У тілі людини гістологічно та морфологічно розрізняють два окремих за побудовою та фізіологією органа — тонка кишка та товста кишка з їхніми відповідними відділами.
Як узагальнені назви, в науковій літературі часто використовуються такі терміни як травна трубка, травний тракт, шлунково-кишковий тракт. У побутовій мові широко вживаними узагальнюючими термінами стали такі назви як кишечник, кишківник, кишковик, тельбухи. Термін кишківни́к знайшов свій вжиток у зоології безхребетних, де немає диференціації на товсту та тонку кишки — кишківником називають нижній відділ травного тракту безхребетних.
Майже по всій своїй протяжності травна трубка у різній мірі вираженості зберігає свою здатність до унікального руху — перистальтики — кільцеподібних скорочень м'язів позаду харчових грудок — як відповідь на подразнення чутливих рецептів попереду, які забезпечують проштовхування харчових мас — хімусу — лише в одну сторону.
Тонка й товста кишка у нормі містять величезну кількість мікроорганізмів, чим ближче до відхідника — тим більше; дещо меншу кількість мікроорганізмів містять вивідні протоки органів, які мають часткове сполучення, відкриваючись в просвіт кишки. Наявність мікроорганізмів у просвіті кишки є очікуваною у природі та називається симбіозом. Сукупність всіх симбіотичних бактерій певного макроорганізма називається мікробіом, а екосистема мікроорганізмів в певному органі — мікробіота (мікрофлора), як от у кишці. Порушення балансу цих мікроорганізмів називається дисбактеріозом. Травна трубка захищається від їхнього проникнення в порожнину організму; якщо таке проникнення відбувається, узагальнено це явище називають перитонітом. Венозна кров, яка відтікає від кишки, практично ізольована від всього великого кола кровообігу організму і перед впадінням до нього направляється у печінку через окрему ворітну вену, несучи туди як поживні продукти, так і небезпечні продукти травлення та життєдіяльності мікроорганізмів, які печінка має знешкодити.
У «Словарі української мови»Бориса Грінченка терміни кишечник і кишківник відсутні, наведені лише лексеми кишка та кишечка[1]. У російсько-українському академічному словнику А. Кримського та С. Єфремова російський термін «кишечник» перекладено як «кишковник»[2]. У СУМ-11 1970-х наводиться тільки кишечник. У сучасній науковій літературі, крім більш вживаного терміна «кишечник»[3][4], після 1991 року також використовуються «кишківни́к»[5] та «кишкови́к». У довіднику «Міжнародна анатомічна термінологія» 2010 року кишечник не виділяється як окрема частина травної системи, замість нього окремо наведені терміни тонка кишка та товста кишка[6].
Всередині кишок є просвіт, залежності від наповнення він може бути округлим (наповнений газом або хімусом), або сплющеним, коли кишка немає наповнення. Зсередини просвіту кишка вителена циліндричним кишковим епітелієм[en]. Задача епітелію — бар'єрна функція, від проникнення мікроорганізмів, за винятком деяких бактеріофагів[7], та адсорбування поживних речовин. Епітелій має декілька типів клітин та продукує слиз який є захисним для стінки кишки зсередини, під епітелієм знаходиться шар сполучної тканини — власна пластинка[en].
У кишківнику виділяють два великих відділи: тонкий і товстий. Своєю чергою, вони розділяються на дрібніші ділянки. Обидва є м'язовими трубами, внутрішній шар містить лужний травний сік, нервові закінчення, кровоносні судини.
↑Черкасов В. Г. та ін.Травна система // Міжнародна анатомічна термінологія (латинські, українські, російські та англійські еквіваленти) / Під ред. проф. В. Г. Черкасова. — Вінниця : Нова книга, 2010.
↑И. А. Иванова, А. А. Труфанова, А. В. Филиппенко. Бактериофаги и иммунная система макроорганизма. microbiol.elpub.ru(рос.). Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. Архів оригіналу за 11 Квітня 2021. Процитовано 11 Квітня 2021.
Джерела
Людина / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів, 2002. — 240 с.
Бабкин Б. П. Секреторный механизм пищеварительных желез. — Л., 1960. (рос.)
Богач П. Г. Механизмы нервной регуляции моторной функции тонкого кишечника. — К., 1961. (рос.)