Кобижча
Коби́жча — село в Україні, у Бобровицькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області. ГеографіяСело розташоване на березі річки Бурчак (Кобижчі). Село розташоване на відстані близько 100 км від Києва в бік Ніжина. В межах села знаходяться залізнична станція Кобижчі та два зупинних пункта Січових Стрільців й Космічна. Село є одним з найбільших в Україні, що простягнулося на 8 км уздовж старого річища річки Кобижча. В селі розташовані:
НазваСело Kobicz позначено на «Загальній карті України» середини XVII століття французького картографа Боплана . В історико-статистичному описі Чернігівської єпархії, том 5, видання 1873 року вказано: «Коб» — давньоукраїнське слово, означає чаклунство, Кобнік — чаклун, Кобижча — сильне чаклунство і житло чаклунів. Можливо, жителі села Кобижчі були схильні до чаклунства, звідки й походить назва села. Також зустрічалася назва Кобызча. За даними Володимира Антоновича, слово «кобиз» або «кобуз» татарською означає музичний інструмент, запозичений потім козаками під ім'ям кобзи[4]. Серед місцевих жителів поширена легенда, що нібито назва села походить від фрази вимовленої Катериною ІІ — кабы щи, тобто якби то б щі, яка проїжджала даною місцевістю. Проте дана назва фіксується набагато раніше, тоді як цариця жила у XVIII столітті. ІсторіяСело засноване у 1100 році, але прямого зв'язку з теперішнім не має. В 1239 році село постраждало у війні з Золотою Ордою. Знову засновано у часи Яреми Вишневецького. Пережило міжусобні війни у 1638—1640-х роках. 1646 належало єдиному православному сенатору Сейму Польщі каштеляну (воєводі) Чернігова та Києва Адаму Киселю (1600—1653 рр.). Все життя він намагався поєднати в братському союзі народи України та Польщі. На згадку про цей період частина села називається в народі Каштелянівкою. На місці, де раніше був клуб, був «замок» Кисіля. Там ще проглядаються оборонне обвалування. З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького утворюється Кобижчанська (Кобизька) сотня Ніжинського полку — із центром у селі. У переписній книзі Малоросійського приказу 1666 року згадується город Кабызжа. У книзі поіменно перераховано 120 чоловіків та вдів. У господарствах загалом було 176 волів та 79 коней[5][6]. 1687 року гетьман Іван Мазепа передав Кобизьку сотню до складу Київського полку[7]. Під час Генерального слідства Київського полку в містечку Кобижчі 54 двори належали до Кобизької ратуші[8]. Сотником був Семен Мандрика. У 1751 році гетьман Кирило Розумовський повідомляв свою матір Наталію Дем'янівну про те, що виділив їй у вічне володіння містечко Кобижчу з усіма посполитими людьми і їх землею та майном, що підтвердив власним універсалом[9]. Після ліквідації полково-сотенного устрою замість Кобизької сотні було утворено Кобизьку волость у складі Козелецького повіту. У «Списку населених місць Російської імперії» за 1859 рік вказано, що у волосному казач. и вл. містечку Кобижча (Кобыжча) при рч. Кобыжчѣ мешкало 7826 осіб на 1475 дворів (3985 чоловіків та 3841 жінка). Згадувались одна церква та каплиця, три винокурні, сільське училище, базари. У містечку протягом року відбувалося три ярмарки[10]. На той момент діяло чотири «старі» церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (побудована у 1796 році), Різдва Христового (1733), Успіння Богородиці на Савинцях (1700) і Троїцька (1801). Під час скасування кріпацтва у 1861 році значна частина землі поміщиків пішла на відкуп кріпосним та козакам (здебільшого — державним селянам). Влітку 1893 року в село було привезено два ткацькі верстати-літаки для початку промислового ткацького виробництва[11]. До того часу 92 ткача виготовляли лише грубі та вузькі полотна. За переписом 1897 року в містечку мешкало 10881 особа, серед них — 5330 чоловіків та 5551 жінка. Православними себе назвали 10469[12]. 1896 — збудована лікарня-амбулаторія на 15 ліжок, 1915 року — нова залізнична станція. У 1914 році була зведена й прийняла учнів нова середня двоповерхова школа № 1 у центрі села. 1899 року в містечку було 2 земських училища, велика церковно-приходська школа та 2 школи грамоти.[13]. Завдяки Столипінській реформі 1906 року, яка зобов'язала громаду виділяти землю в масиві для окремих господарів, навкруги села виникло багато хуторів (особливо на південь від містечка, за залізницею). Потім, уже за радянської влади, з боку Симанівки висадили ліс, а людей переселили в село, ближче до колгоспів. В тому лісі ще й досі можна зустріти фруктові дерева чи садові квіти. 1917 року село стає частиною Української Народної Республіки. Під час інтервенції в Україну російських військ, взимку 1919 поблизу села точилися запеклі бої між більшовицькими загонами Троцького й військами генерала Денікіна. Остаточна окупація Кобижчі відбулася 1919 року і тривала з перервою до 1991 року. У 1923 році в Кобижчі налічувалося три школи, лікнеп, бібліотека, сільбуд (селянський будинок), телефонна та поштово-телеграфна контора. Населення Кобижчі складало 11960 осіб на 3108 домогосподарств. Кобижча була центром Кобизького (Кобижчанського) району Ніжинської округи (1923—1930)[14]. У 1926 році за переписом населення Кобижчі налічувало 12063 особи[15]. До 1928 року Кобижча була містечком. ГолодоморМістечко зазнало геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Резонансною в історії села стала трагедія родини Дитин, в якій комуністи замучили голодомором четверо малолітніх дітей — від трьох до восьми років. Менш відомою є також трагедія родини настоятеля однієї з чотирьох церков отця Олександра (Колесника), який після загибелі своєї дружини (матушки) і трьох старших дітей, змушений був покинути паству, священницьку службу і рятувати менших дітей, виїхавши в Яготин. Неповний список вбитих голодомомором мешканців села (23 особи) міститься у Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 років. ДекомунізаціяВідповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч 20 травня 2016 року підписав розпорядження «Про перейменування об'єктів топоніміки у населених пунктах області»[16], зокрема, наступних вулиць в селі Кобижча:
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», село увійшло до складу Бобровицької міської громади[17]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бобровицького району, село увійшло до складу новоутвореного Ніжинського району Чернігівської області[18]. Релігія27 вересня 2012 року в селі згоріла дерев'яна Свято-Успенська церква, збудована 1875 року (належить УПЦ МП)[19]. 6 червня 2015 року Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив відбудовану на благодійні кошти громадян церкву. Храм став цегляним, але зберіг обриси попередника[20]. ІнфраструктураОсвітаВ селі діє Кобижчанський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів[21]. ТранспортПоблизу села розташована залізнична станція Кобижчі та два пасажирських зупинних пункта приміських поїздів Січових Стрільців й Космічна, що надає змогу місцевим жителям швидко дістатись до Києва, Ніжина, Броварів тощо. Крім цього у Кобижчі існує два автобусних маршрути — перший — від зупинного пункту Січових Стрільців до Майдану; другий — від станції Кобижчі до колишньої школи № 2 (вартість проїзду 20 грн). Відомі особи
Пам'ятники
Галерея
Див. також
Примітки
Література
Посилання
|