Кольчужний капюшон
Кольчужний капюшон, кольчужний каптур, кольчужна відлога (англ. mail coif) — це капюшон з кольчуги, який захищав голову, міг бути як частиною гауберка, так і носитися окремо. Спочатку складав з кольчугою єдине ціле, але у другій половині XIII століття (а за іншими даними, ще в середині XII століття) став вироблятися окремо[1]. Міг включати відкидний кольчужний клапан для захисту рота. Поверх кольчужного капюшона зазвичай надягався конічний «норманський» шолом, який до кінця XII століття змінив топхельм (відроподібний шолом). У XIV столітті на зміну капюшону прийшов бацинет з бармицею. Кольчуга в Західній Європі використовувалася з часів античності, проте вона погано захищає від рубаючих і колючих ударів і з кінця першого тисячоліття нашої ери почали більше надавати перевагу пластинчастим і лускатим обладункам. З XI століття, з появою у вершників великих мигдалеподібних щитів, що закривали їх від обличчя до середини гомілки, кольчуга знову стала популярною, прикриваючи тіло від випадкових і ковзаючих ударів. Поверх кольчужного каптура одягався норманський шолом, оскільки від прямого рубаючого удару сам капюшон не рятував: на Готланді були розкопані черепи в розрубаних поперечним ударом кольчужних капюшонах. У XIII столітті з'являються топхельми, які одягалися на спеціальну, з товстим м'яким валиком-вінцем, шапку, що надіта поверх кольчужного капюшону. Посилення наступального озброєння, зокрема розвиток арбалетів та алебард, призвело до заміни кольчужного капюшону бацинетом.[2] У сленгу реконструкторів кольчужний капюшон називається «койф».[3] Див. такожПримітки
|