Ідентифіковано чотири генотипи HCoV-OC43, позначені латинськими літерами від A до D. Генотип D, швидше за все, виник у результаті генетичної рекомбінації. За допомогою повного секвенування геному генотипів C і D та бутскан-аналізу у поколінні генотипу D було виявлено сліди події рекомбінації між генотипами B і C. З 29 ідентифікованих варіантів вірусу до більш давнього генотипу A не належить жоден. Аналіз за методом молекулярного годинника з використанням генів шипа та нуклеокапсиду відстежив останнього загального предка всіх генотипів до 1950-х років. Генотип B датується 1990-ми роками, генотип C — кінцем 1990-х і початком 2000-х років, рекомбінантні варіанти генотипу D — не раніше ніж 2004 роком[5].
Порівняння HCoV-OC43 з найбільш близьким штамом Бетакоронавірусу 1 — коронавірусом великої рогатої худоби BCoV — показало, що вони мали останнього спільного предка в кінці XIX століття. За допомогою кількох методів було встановлено найбільш вірогідний час виникнення — приблизно 1890 рік, через що автори припускають, що саме проникнення першого штаму в людську популяцію могло насправді спричинити пандемію 1889—1890 років, причиною до цього часу вважався грип[9]. Пандемія коронавірусної хвороби 2019 надала додаткові докази цього зв'язку, оскільки симптоми, що спостерігалися під час пандемії 1889—1890 років, були ближчими до симптомів COVID-19 (інфекція, викликана бетакоронавірусом SARS-CoV-2), ніж до грипу[10].
У серпні 2021 року Гаральд Брюссов, швейцарський мікробіолог і редактор часопису Microbial Biotechnology, назвав докази того, що саме OC43 спричинив спалах 1889—1890 років, «непрямими і слабкими», які є швидше «припущенням», проте епідемію 1889 року він вважає найкращим історичним джерелом для прогнозів подальшого поширення COVID-19 через «подібність клініко-епідеміологічних характеристик»[11].
Походження HCoV-OC43 невідоме, але вважається, що він міг виникнути у гризунів, а потім перейти до людини через велику рогату худобу як проміжного носія[12].
Патогенез
Як і HCoV-229E з роду Alphacoronavirus, HCoV-OC43 є одним із вірусів, які спричиняють застуду. Обидва віруси можуть викликати важкі інфекції нижніх дихальних шляхів, в тому числі пневмонію у немовлят, літніх людей та людей з ослабленим імунітетом (наприклад, тих, хто проходить хімієтерапію або хворіє на ВІЛ/СНІД[13][14][15].
Можливо, HCoV-OC43 справді був тим патогеном, що спричинив пандемію 1889—1890 років, яка нагадувала пандемію COVID-19. Слід зазначити, що випадки важкого перебігу хвороби були набагато більш поширеними, а смертність — значно вищою в популяціях, які раніше не були заражені[7].
Епідеміологія
Коронавіруси поширені в усьому світі. Вони викликають 10–15 % випадків звичайної застуди (найчастішим збудником застуди є риновірус, який виявляють у 30–50 % хворих)[16] Ці інфекції мають сезонний характер: більшість випадків трапляються в помірному кліматі узимку, у теплому — влітку та навесні[17][16][18][19].
Посилання
↑Lee, Paul. Molecular epidemiology of human coronavirus OC43 in Hong Kong (Дипломна робота). The University of Hong Kong Libraries. doi:10.5353/th_b4501128.
↑Li, Fang (29 вересня 2016). Structure, Function, and Evolution of Coronavirus Spike Proteins. Annual Review of Virology. 3 (1): 237—261. doi:10.1146/annurev-virology-110615-042301. PMC5457962. PMID27578435. BCoV S1-NTD does not recognize galactose as galectins do. Instead, it recognizes 5-N-acetyl-9-O-acetylneuraminic acid (Neu5,9Ac2) (30, 43). The same sugar receptor is also recognized by human coronavirus OC43 (43, 99). OC43 and BCoV are closely related genetically, and OC43 might have resulted from zoonotic spillover of BCoV (100, 101).
↑Woo, Patrick C. Y.; Huang, Yi; Lau, Susanna K. P.; Yuen, Kwok-Yung (24 серпня 2010). Coronavirus Genomics and Bioinformatics Analysis. Viruses. 2 (8): 1804—20. doi:10.3390/v2081803. PMC3185738. PMID21994708. In all members of Betacoronavirus subgroup A, a haemagglutinin esterase (HE) gene, which encodes a glycoprotein with neuraminate O-acetyl-esterase activity and the active site FGDS, is present downstream to ORF1ab and upstream to S gene (Figure 1).
↑Knudsen, Jeppe Kyhne (13 серпня 2020). Overraskende opdagelse: Coronavirus har tidligere lagt verden ned [Surprising discovery: Coronavirus has previously brought down the world]. DR(дан.). Процитовано 13 серпня 2020. A presumed influenza pandemic in 1889 was actually caused by coronavirus, Danish research shows.
↑Mahony, James B. (2007). Coronaviruses. У Murray, Patrick R.; Baron, Ellen Jo; Jorgensen, James H.; Landry, Marie Louise; Pfaller, Michael A. (ред.). Manual of Clinical Microbiology (вид. 9th). Washington D.C.: ASM Press. с. 1414—23. ISBN978-1-55581-371-0.
↑Pyrc, K.; Berkhout, B.; Van Der Hoek, L. (2007). Antiviral Strategies Against Human Coronaviruses. Infectious Disorders Drug Targets. 7 (1): 59—66. doi:10.2174/187152607780090757. PMID17346212.
