|
Леон Людвік Сапега
Леон Людвік Сапега (іноді Сапіга[5], пол. Leon Ludwik Sapieha; 18 вересня 1803, Варшава — 1 вересня 1878, Красічин) — галицький громадсько-політичний діяч. Один з очільників «Руського Собору». Перший маршалок Галицького сейму. ЖиттєписМолодший син мечника Варшавського князівства, шамбеляна та ад'ютанта Наполенона І князя Александра Антонія Сапеги та його дружини (графині з походження) Анни Ядвіґи із Замойських.[6] Предки:
 Дитинство з матір'ю та сестрою провів у Парижі. 1835 року купив замок Красицьких, перетворив на родову резиденцію. Отримав: 1836 року на Галицькому становому сеймі — галицький «індиґенат»; потім титул «великого стражника срібла коронного» (нім. Oberstandsilberkämmerer). 1839 року разом з Александром Фредром запропонував спорудити залізницю Бохня — Львів — Бережани[7]. 1848 року був членом польської Центральної національної ради. 1862 року за допомогою глобуса і шнурівки переконував англійських капіталістів, що для них найвигіднішим є будівництво трансконтинентальної залізниці від Англії до Індії через Львів. Влітку 1863 року спільно з англійцями заснував «Англо-австрійський банк». 11 січня 1864 р. цісар Франц Йозеф І надав консорціуму Л. Л. Сапіги — Томаса Брессі (англійський інженер; споруджував залізниці по всьому світі — від Канади до Австралії, отримав нагороди в Англії, Італії, Австрії) на будівництво залізниці Львів — Чернівці — Ясси. Був першим президентом «Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці» (назва — з 15 жовтня 1868 року, до цього, з 1 червня 1864 року — «Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці»).[8] 1869 року Лаврівський Юліян в порозумінні з князем Л. Л. Сапігою (з ним зблизився під час польського повстання 1863 року) та міністром закордонних справ графом Фрідріхом Фердинандом Байстом (основним інспіратором акції, обраним до Галицького Сейму Торгово-промисловою палатою Бродів) виступив в Сеймі з резонансною промовою про польсько-українську співпрацю на основі католицької духовності. Лише іноді передавав свої повноваження заступникам: Юліяну Лаврівському, Івану Ступницькому, ніколи — митрополиту Спиридону Литвиновичу.[9] У спогадах стверджував про сильний (спочатку — тотальний) вплив духовенства на послів-селян.[10] 23 березня 1875 року був звільнений з посади маршалка Галицького сейму на підставі власної заяви про відставку від 1869 року. Помер 11 вересня 1878 року в Красічині, був похований у підземеллі замкової каплиці 14 вересня. Поховання було пишним за участі багатьох владців, представників громадськости. ВласністьВолодів маєтками в Журавиці (поблизу Перемишля, придбав 1834 року Журавицю Руську і Ляцьку з 3-ма фільварками), Озерянах, Ланівцях, Більчому-Золотому — на Поділлі (придбав на ім'я матері), Красічин — свою основну резиденцію — з п'ятьма фільварками придбав 1835 року. Віном дружини були Старе Село та Запалів з п'ятьма фільварками. Пізніше володів двориком на вул. Широкій (тепер Коперника) у Львові, маєтком у Рава-Руській (1874). 1873 року власність оцінював у 3 млн золотих ринських. 1866 року придбав папірню в Черлянах, яку потім перетворив на Акціонерне товариство, що через кілька років збанкрутувало; втратив на цьому 300000 золотих ринських. Схожа доля — в рафінерії нафти у Перемишлі, лляної мануфактури в Красічині. СвітлиниПримітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
