|
Леопольд Седар Сенгор
Леопольд Седар Сенгор (фр. Léopold Sédar Senghor; 9 жовтня 1906, Сенегал — 20 грудня 2001, Нормандія, Франція) — політичний діяч, науковець, поет. Перший президент Сенегалу (1960–1980), член Французької академії (1983). Автор лінгвістичних та політичних досліджень, поетичних творів. БіографіяРанні рокиЛеопольд Седар Сенгор народився 9 жовтня 1906 року у родині підприємця у містечку Жоал, що на узбережжі Сенегалу на південь від Дакару. Його батько походив з сенегальського племені Серер. Друге ім'я Леопольда Сенгора — Седар — на мові племені означає «той, хто не повинен бути приниженим», прізвище походить від португальського слова «сеньйор». ФранціяУ 1928 році Сенгор, отримавши католицьку освіту у Сенегалі, поїхав до Франції, де поступив до Сорбонни. Після отримання вищої освіти зайнявся викладацькою діяльністю. З 1939 року служив у французькій армії, у 1940 році потрапив до німецького полону. Брав участь в русі спротиву. Після війни служив на державних посадах у Франції, був депутатом, в тому числі віце-спікером Національних зборів країни. У 1948 році заснував Демократичний блок Сенегалу, який у 1959 році перетворено на Прогресивний союз Сенегалу. Активно писав вірші, присвячені долям народів Африки. Вперше збірники віршів видано в 1940-вих роках XX століття. Голова державиУ вересні 1960 року Сенгор став першим президентом незалежного Сенегалу. У 1962–1970 роках одночасно був головою уряду. 22 березня 1967 року пережив замах на своє життя. Залишив свою посаду по закінченню п'ятого президентського терміну в грудні 1980 року. Подальше життяУ 1983 році обраний членом Французької академії, став першим африканцем, обраним в академіки. Почесний голова Соцінтерну.[5] Помер 20 грудня 2001 року у Франції, де провів останні роки життя. УшануванняНа честь Леопольда Сенгора названо найбільший стадіон у Сенегалі, а також міжнародний аеропорт Дакару. У 2006 році в Молдові було випущено поштову марку, присвячену Сенгору.  У 1964 році поштову марку на честь його випустили в Бразилії. Нагороди
Розвиток концепції негритюду Леопольдом СенгоромРазом із Еме Сезером Леопольд Сенгор розробив концепцію «негритюду» (негритянський дух), що стала каталізатором визвольного руху у Французькій Західній Африці. Негритюд став апологією расової та історичної спільності чорношкірого населення Африки та інших регіонів проживання вихідців з Африки. Ідея негритюду і африканської моделі соціалізму виникла у Сенгора під впливом антиідустральних настроїв 1930-х років, праць католицьких мислителів Е. Муньє, П'єра Теяра де Шардена, праць раннього Карла Маркса, творів К. Маккея, Л. Х’юза, а також поетів Еме Сезера і Л. Дамаза. Свої ідеї Леопольд Сенгор розвинув на сторінках журналу «Негритянська освіта». Теорія негритюду засновується на винятковості психічного складу «африканської особистості», неповторності африканської цивілізації та культури, самостійного духовного, культурного і політичного розвитку африканських народів. Ця особлива психічна природа африканця полягала у його гуманізмі, гармонії з природою, емоційності на противагу раціоналізму та прагматизму європейців. Спрямований проти євроцентризму, політики примусової культурної асиміляції як компоненти політичного і соціального гноблення, негритюд проголошує своє етнокультурне (а згодом і державно-політичне) самоствердження колонізованих негроїдних народів. Щоб здійснити цю мету, пропонувалося дотримуватися таких гасел як «культура — перш за все», «асимілювати не будучи асимільованими». Сенгор наголошував, що гордість за свою расу — перша умова негритюду. Водночас Леопольд Сенгор акцентував увагу на тому, що основні поняття в негритюді — культура, культурна ідентифікація, а розвиток національної культури — важлива умова політичного та економічного відродження. Згодом в негритюді почали простежуватися мотиви расової винятковості. Тож у 1940–1950 роках Леопольд Сенгор вдався до філософської концептуалізації негритюду як «антирасистського расизму». Тоді ж відбулася трансформація негритюду з культурного і літературного руху в ідеологічну доктрину, що стало світоглядною основою національно-визвольного руху. Леопольд Сенгор пізніше видозмінив свою теорію, в основу якої тепер були покладені не расові, а культурні відмінності. Була підсилена теза про взаємодоповнення африканської і європейської традицій. У збірці есеїв «Свобода 5» (1992) він розглядав діалог культур як боротьбу, яку слід вести в XXI столітті. Леопольд Сенгор також тісно пов'язував теорію негритюду з ідеями соціалізму. Він вважав, що його держава повинна вибрати середній шлях, рухатись до демократичного соціалізму. У книзі «Африканські країни і шлях до соціалізму» (1961) він наголошував, що соціалізм в Африці повинен засновуватися на використанні досягнень сучасної науки і техніки.[6] Твори
Українські переклади
Див. такожПримітки
Джерела
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
