Микола Лобачевський народився в Ардатовському районі Нижньогородської губернії. Його батьками були Іван Максимович Лобачевський (чиновник в геодезичному департаменті) та Прасков'я Олександрівна Лобачевська. За іншою версією Микола Лобачевський та два його брати — Олександр й Олексій — були синами макарівсього землеміра й капітана Сергія Степановича Шебаршина та Прасков'ї Олександровни Лобачевської.[4]
Великий вплив під час навчання в університеті на Лобачевського справив Мартин Бартельс — друг й вчитель німецького математика Карла Фрідріха Гауса. Він взяв шефство над бідним, проте обдарованим студентом. На старшому курсі в характеристику Лобачевського записали «мрійливу про себе зарозумілість, наполегливість, непокору», а також «обурливі вчинки» і навіть «ознаки безбожності».[5] Він опинився під загрозою відрахування, але заступництво Бартельса й інших викладачів допомогло відвести небезпеку.
По закінченні університету Лобачевський отримав ступінь магістра з фізики та математики з відзнакою (1811) і був залишений при університеті. У 1814 році став ад'юнктом, а через 2 роки — екстраординарним, і у 1822 році — ординарним професором. Студенти високо цінували лекції Лобачевського. Коло його обов'язків було доволі широким — від читання лекцій з математики, фізики, астрономії до упорядкування бібліотеки і музею. В списку службових обов'язків було також «спостереження за благонадійністю» всіх студентів Казані.[6]
У 1819 році в Казань приїхав ревізор (Михайло Магницький), який надав вкрай негативний висновок про стан справ в університеті. Магницького призначили попечителем; він звільнив 9 професорів, запровадив сувору цензуру лекцій і казармений режим. Бартельс поїхав в Дерпт, а Лобачевського призначили деканом фізико-математичного факультету.
У ці роки він пише підручники з алгебри та геометрії; перший з них було цензуровано за використання метричної системи мір, а другий взагалі не допустили до друку.
У 1826 р. Магницького звільнили з посади попечителя за зловживання і призначили новогог попечителя (М. Н. Мусіна-Пушкіна). Лобачевського обрали ректором університету. Він з головою занурюється в господарські справи — реорганізація штату, будівництво механічних майстерень, лабораторій та обсерваторії, підтримка бібліотеки й мінерологічної колекції, бере участь у виданні «Казанського вісника» тощо. Багато що він робить власними руками. Читає науково-популярні лекції з фізики для населення. Одночасно він невтомно розвиває та шліфує — неевклідову геометрію.
У 1832 році Лобачевський одружується на Варварі Олексіївні Моісеєвій. У подружжя народилось семеро дітей.
1834: замість «Казанського вісника» починається видання «Вчених записок Казанського університету». Лобачевський був ректором Казанського університету в період з 1827 по 1846 роки, пережив епідемію холери (1830) та сильну пожежу (1842), що знищила половину Казані. Завдяки енергії та вмілим діям ректора жертви і втрати в обох випадках були мінімальними.
Зусиллями Лобачевського Казанський університет стає першокласним, авторитетним і добре оснащеним навчальним закладом, одним з найкращих в Росії. 20 листопада 1845 року Лобачевського було вшосте затверджено на посаді ректора на наступні чотири роки. Незважаючи на це, 1846 року Міністерство грубо відсторонює Лобачевського від посади ректора і професорської кафедри (офіційно — внаслідок погіршення здоров'я). Формально він отримує навіть підвищення — призначений помічником попечителя, проте платні йому на цій посаді не призначили. Незабаром Лобачевського розорено, маєток його дружини продали за борги. У 1852 році помирає старший син Миколи Лобачевського, що сильно підірвало його здоров'я, послабшав зір. Головну працю вченого — «Пангеометрія» — записують під диктовку учні сліпого вченого 1855 року.
Збереглися студентські записи лекцій Лобачевського (від 1817 року), де він робив спробу довести п'ятий постулатЕвкліда, але в рукопису підручника «Геометрія» (1823) він вже відмовився від цієї спроби. В «Оглядах викладання чистої математики» за 1822/23 і 1824/25 Лобачевський вказав на «досі непереможену» важкість проблеми паралелізму і на необхідність приймати в геометрії як вихідні поняття, що безпосередньо набуваються з природи.
7 лютого1826 року Лобачевський представив для друку в Записках фізико-математичного відділу твір «Стислий виклад початків геометрії зі строгим доведенням теореми про паралельні» (французькою мовою). Але видання не відбулося. Рукопис та відгуки не збереглися, проте сам твір було включено Лобачевським в його працю «Про початки геометрії» (1829—1830), надруковану в журналі «Казанский вестник». Цей твір став першою в світовій літературі серйозною публікацією з неевклідової геометрії або гіперболічної геометрії. Лобачевський вважає аксіому паралельності Евкліда довільним обмеженням. На його думку, ця вимога занадто жорстка й обмежує можливості теорії, що описує властивості простору. Як альтернативу він пропонує іншу аксіому: на площині через точку, що не лежить на даній прямій, проходить більше ніж одна пряма, що не перетинає дану. Розроблена Лобачевським нова геометрія не містить у собі евклідову геометрію, проте евклідову геометрію можна з неї отримати граничним переходом (коли кривина простору прямує до нуля). У самій геометрії Лобачевського кривина від'ємна. Проте наукові ідеї Лобачевського не були зрозумілими для сучасників. Його праця «Про початки геометрії», представлена у 1832 році радою університету в Академію наук, отримала в М. В. Остроградського негативну оцінку. Серед колег його майже ніхто не підтримує, зростають нерозуміння та глузливі насмішки.
Як можна подумати, щоб пан Лобачевський, ординарний професор математики, написав з якою-небудь серйозною метою книгу, яка небагато б принесла честі і останньому шкільному вчителю? Якщо не вченість, то принаймні здоровий глузд повинен мати кожен вчитель, а в новій геометрії нерідко не вистачає і цього останнього.[7]
Але Лобачевський не здається. У 1835—1838 роках він публікує у «Вчених записках» статті про «уявну геометрію», а потім виходить найповніша з його праць «Нові початки геометрії з повною теорією паралельних». Не знайшовши розуміння на батьківщині, він намагається знайти однодумців за кордоном. У 1840 році Лобачевський друкує німецькою мовою «Геометричні дослідження по теорії паралельних», де міститься чітке викладення його основних ідей. Один екземпляр отримує Гаус, «король математиків» тих часів. Як згодом з'ясувалося, Гаус і сам потайки розвивав неевклідову геометрію, проте так і не наважився опублікувати що-небудь на цю тему. Ознайомившись з результатами Лобачевського, він побічно висловив свою симпатію до ідей вченого: рекомендував обрати Лобачевського іноземним членом-кореспондентомГеттінгенської академії наук. Захопливі відгуки про Лобачевського Гаус довірив тільки своїм щоденникам і найближчим друзям. Це обрання відбулося 1842 року. Проте положення Лобачевського воно не зміцнило. Йому залишалось працювати в рідному університеті ще чотири роки. Лобачевський не був єдиним дослідником у цій новій галузі математики. Угорський математик Янош Бояї незалежно від Лобачевського 1832 року опублікував свій опис неевклідової геометрії. Але і його роботи залишились неоціненими сучасниками.
Лобачевський помер невизнаним. Через декілька десятиріч ситуація в науці докорінно змінилася. Більшу роль у визнанні праць Лобачевського відіграли дослідження Еудженіо Бельтрамі
(1868), Фелікса Кляйна (1871), Анрі Пуанкаре (1883) та інших. Поява моделі Кляйна довела, що гіперболічна геометрія така ж несуперечлива, як і евклідова. Усвідомлення того, що в евклідової геометрії є повноцінна альтернатива, справило велике враження на науковий світ і надало імпульс іншим новаторським ідеям в математиці та фізиці.
У Казанському університеті Лобачевський, поряд з математичними дисциплінами, читав лекції з астрономії, розширюючи і поглиблюючи їхній зміст. Його лекції були присвячені, наприклад, визначенню елементів орбіт, їхнім віковим змінам, теорії припливів і відпливів, теорії збуреного руху комет і супутників планет. Проводив в 1811—1842 астрономічні спостереження, зокрема спостерігав комету 1811 і комету Енке у 1832. Щоденники його спостережень згоріли під час пожежі обсерваторії Казанського університету. Разом зі своїм учнем М. В. Ляпуновим брав участь в експедиції до Пензи для спостереження повного сонячного затемнення 8 липня 1842. Детально описав свої спостереження і роздуми з приводу загадкових у той час явищ протуберанців і сонячної корони. Займався також удосконаленням методів обробки астрономічних спостережень. Будучи ректором Казанського університету, сприяв розвитку астрономії в Казані. З його ініціативи при університеті в 1833—1837 була побудована нова обсерваторія, одна з найкращих на той час. Вона почала працювати 1838 року, на рік раніше від Пулковської.
Пам'ять
У 1892 році у Російській імперії широко відзначили 100-річний ювілей Лобачевського. Було засновано міжнародну премію (Медаль Лобачевського, 1895),[8] в Казані відкрито пам'ятник вченому (1896).
Англійський математик Вільям Кліфорд назвав Лобачевського «Коперником геометрії».[джерело?]
У популярній культурі
У 50-ті роки американський сатирик, співак і математикТом Лерер написав сатиричну пісню, присвячену Лобачевському, яка мала популярність в інтелектуальних колах США. У цій пісні він представив Лобачевського як свого вчителя, який навчив його плагіату.[9][10] Варто зауважити, що Лобачевський потрапив у цю пісню в основному тому, що його прізвище було співзвучне до героя пісні, яку пародіював Лерер — Станіславському.
В фантастичному романі Пола Андерсона «Операція „Хаос“» привид Лобачевського був викликаний героями, щоб допомогти їм з вимірами, які підпорядковуються законам неевклідової геометрії.
↑ Ця версія належить професору математики Нижньогородського університету Дмитру Андрійовичу Гудкову (1918—1992), яку він обґрунтував спираючись на архівні та літературні джерела. Публікація: Гудков Д. О. М. І. Лобачевський. Загадки біографії. Н.Новгород: Вид-во ННДУ, 1992. 242 с [ISBN 5-230-04151-X].
↑Каган В. Ф.Лобачевський. М.; Л.: Вид-во АН СРСР, 1948, с. 58.