Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Людвіг Шарлемань

Людвіг Шарлемань
Народження1784
Смерть4 (16) листопада 1845
ПохованняВолковський цвинтарd
Країна
(підданство)		 Російська імперія
НавчанняПетербурзька академія мистецтв
Діяльністьархітектор
Архітектурний стильампир
Найважливіші спорудиKalinkinskaya Hospitald
БатькоJean Baptiste Charlemagne-Baudetd
Брати, сестриJoseph-Jean Charlemagned
CMNS: Людвіг Шарлемань у Вікісховищі
Дача Головіна. 2007 рік

Людвіг (Людовик) Шарлемань, рос. адаптоване Людвіг Іванович Шарлемань, Шарлемань 2-й (фран. Charlemagne; 1784 (1788?), Санкт-Петербург — 4 ноября (16 ноября) 1845[1], там же) — російський архітектор майстер ампіру, представник мистецької династії Шарлеманів, молодший брат Йосипа Шарлеманя (1-го).

Біографія

Народився у Петербурзі, в родині французького скульптора Жана Батіста Боде (Шарлеманя), що приїхав у Росію у 1777 році на запрошення Катерини II. У 1797 році разом зі своїми братами (Йосипом, Іваном й Карлом) Людвіг вступив до Імператорської Академії мистецтв. Завершивши навчання в 1806 році із золотою медаллю 2-го ступеня, Шарлемань став працювати помічником архітекторів Луїджі Руска і Олександра Михайлова.

З 1820 року Людвіг Шарлемань працює архітектором Гофінтендантської контори, де займається переробками й ремонтом у петербурзьких палацах (Єлагіному, Зимовому, Таврійському та інших)

У 1823—1824 роках Шарлемань побудував Головінську дачу (Виборзька набережна, 63)[2], одне з найкращих дерев'яних будівель в стилі ампір.

фрагмент ґрат Літнього саду, відлитих за проєктом Шарлеманя

За його проєктом у 1826 році відлита чавунна решітка Літнього саду з боку Мойки, а в 1827 там же споруджено Чайний будиночок, прикрашений доричними колонами.

На Кам'яному острові Шарлемань будує Гауптвахту Кам'янноострівського палацу (1824, Кам'яноострівський проспект, 77), 1827-1829 роках перебудовує Імператорську дачу[3] (арх. Григорій Пильніков та Карло Россі), названу згодом Старою, або Міністерською (набережна Хрестівки, 7). У 1836-1838 роках. поруч зі старою дачею за проєктом Шарлеманя було зведено будівлю Нової (Міністерської) дачі (набережна Хрестівки, 11)[4].

У 1829—1832 роках за проєктом Шарлеманя будується будівля Смирительного робітничого будинку (набережна річки Пряжки, 1, на 2-4 поверхах якої розташовувалася церква св. Миколая Чудотворця (не збереглася)[5]. З 1872 року тут розташована лікарня для душевнохворих.

У 1828-1832 роках за проєктом Шарлеманя будується будинок Інституту шляхетних дівчат у Полтаві (генеральний план розробив Олександр Штауберт).

У 1830—1833 роках у гирлі Фонтанки Шарлемань зводить будівлю Калинкінської лікарні (набережна річки Фонтанки, 166).

У 1831—1834 роках Шарлемань займається будівництвом Олександрінського сирітського будинку, де у 1843 році з Царського Села було переведено Імператорський Олександрівський ліцей[6].

Разом з архітектором Пьєтро Вісконті розробив проєкт Свято-Троїцького кафедрального й Успенського соборів в Катеринославі.[7]

Людвіг Іванович Шарлемань помер від водянки у 1845 році й був похований на Волковському лютеранському кладовищі[1] у Санкт-Петербурзі.

Примітки

  1. ↑ а б Петербурзький некрополь: у 4 томах / Упоряд. В. І. Саїтов.  — СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1913.  — Т. 4 (С—Ф).  — С. 504.
  2. ↑ Дача Ф. Головіна. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  3. ↑ Власна Його Імператорської Величності дача. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 26 травня 2019.
  4. ↑ Власна Е. І. в. дача . Міністерська дача. Архів оригіналу за 22 травня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  5. ↑ Лікарня для душевнохворих св. Миколая Чудотворця — Психіатрична лікарня N 2. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  6. ↑ Олександринський сирітський будинок — Імператорський Олександрівський Ліцей. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  7. ↑ Свято-Троїцький кафедральний собор / Дніпропетровськ, Червона площа, 7. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 26 травня 2019.

Література

  • Антонов Ст. Ст. Брати Шарлемани // Зодчі Санкт-Петербурга, XIX — початок XX століття.  — СПб, 1998.  — С. 219-224.
  • Антонов Ст. Ст. Петербург. Нове про старому. — М.: Центрполиграф, 2010.

Посилання
Kembali kehalaman sebelumnya