Загалом існують дві течії лівого комунізму, а саме італійська та голландсько-німецька. Комуністична лівиця в Італії була сформована під час Першої світової війни у таких організаціях, як Італійська соціалістична партія та Комуністична партія Італії. Італійські ліві вважають себе леніністами за своєю природою, але засуджують марксизм-ленінізм як форму буржуазногоопортунізму, що матеріалізувалась у Радянському Союзі за Сталіна. Італійські ліві зараз представлені в таких організаціях, як Інтернаціоналістична комуністична партія та Міжнародна комуністична партія. Голландсько-німецькі ліві відокремилися від Володимира Леніна ще до початку правління Сталіна і твердо підтримують комуністичну та лібертарну марксистську точку зору, на відміну від італійських лівих, які наголошували на необхідності міжнародної революційної партії.[5]
Лівий комунізм відрізняється від більшості інших форм марксизму переконанням, що комуністи не повинні брати участь у буржуазних парламентах, а деякі виступають проти участі у консервативних профспілках. Однак багато лівих комуністів розділилися з приводу своєї критики більшовиків. Ретекомуністи критикували більшовиків за елітарні партійні функції та наголошували на більш автономній організації робітничого класу без політичних партій.
↑Gorter, Hermann; Pannekoek, Antonie; Pankhurst, Sylvia; Rühle, Otto (2007). Non-Leninist Marxism: Writings on the Workers Councils. St. Petersburg, Florida: Red and Black Publishers. ISBN 978-0-9791813-6-8.
↑Kowalski, Ronald I. (1991). The Bolshevik Party in Conflict: The Left Communist Opposition of 1918. Basingstoke, England: Palgrave MacMillan. p. 2. doi:10.1007/978-1-349-10367-6. ISBN 978-1-349-10369-0.
