|
Мареничі
Про музичний колектив див. Тріо Маренич. Маре́ничі — село в Україні, у Великосорочинській сільській громаді Миргородського району Полтавської області. Населення становить 224 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Солонцівська сільська рада. ГеографіяСело Мареничі знаходиться за 4 км від правого берега річки Псел, вище за течією на відстані 7 км розташоване село Великі Сорочинці, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Лейків (зняте з обліку). До села примикає великий лісовий масив. ІсторіяШаблон:Людмила Розсоха "Села і хутори Миргородщини XVII-XX століть" Мареничі, село, Солонцівської сільської ради, за 7 км на південь від села Великі Сорочинці.
З 1911 р. в селі діяло початкове народне училище, 1919 р. це була двокомплектна нижчепочаткова школа.
МікротопонімиВ селі вирізняють цілий ряд кутків, назви яких дотепно відображують колорит місцевості:
Назви кутків говорять про навколишні хутори, які припинили існування під час насильницької колективізації і чиї назви збігаються з вказаними в книзі Л. О. Розсохи «Села і хутори Миргородщини XXII—XX століть». так зокрема Гетьмани (Гатмани) — це очевидно Гетьманів хутір, який входив до Сорочинської волості і знаходився між Сорочинцями та Мареничевим хутором. В останні роки колгоспного устрою там було облаштовано скотомогильник. Так було сплюндровано мальовниче місце, яке незважаючи на це зберегло свою природну привабливість. Місцевість біля нього має назву Мухуватого, а з другого боку — Малого Мухуватого. Колись це була мальовнича система озер, які тягнулися до самого Псла. Згадується у старожилів також і Сисюків хутір, де жили одні з найміцніших господарів і родичів багатьом Мареничам — Сисюки. Рід, як і багато інших, таких як Лені і Мареничі був розгромлений в роки колективізації. Також існує і по сей день Чумаківщина, у яку подорожній відразу попадає після в'їзду в сучасні Мареничі. Хутір Борисенки знаходився на Баранівській дорозі, яка йшла з Миргорода на Баранівку саме через Мареничів хутір. Традиційно своєю територією мареничани вважають гору Печереву та Пологи, звідки в часи колективізації були зігнані селяни. В останньому хуторі знаходилася економія пана Гудовича. Залишки будівель уже неможливо знайти, однак вони траплялися ще у 70 роках ХХ століття. Остання будівля знаходилася між Мухуватим, Мареничами та Гетьманами, використовувалася як пташник та була розібрана в 1970-х роках. Печерева гора (Печереєва, Печерії) знаходиться якраз між Мареничами та Бесарабами і смт. Гоголеве і була місцем проживання заможних козаків, які були переселені або репресовані в роки колективізації. Понині там збереглися сади, насаджені колись її жителями.  Між Мареничами і Великими Сорочинцями існував невеличкий хутір, де селилися люди з конфліктним для влади минулим — Каторга. Тепер там ліс. Цікаво, що ще в 80-90-х роках ХХ ст. по лівому берегу р. Псел старі люди не визнавали назви Мареничі або навіть не знали її, використовуючи назву Остріжнє, яка пішла від першого контингенту поселенців — острожників. Хоча в метриках старших поколінь значиться хутір Мареничів, який знаходився біля Остріжнього, з другого боку якого прилягав Лейків хутір. Помилково вважають Остріжнє і Лейків хутір одним і тим же населеним пунктом, проте це не так — Лейків, Мареничів, Борисенків хутори та Остріжнє — цілком окремі поселення за прізвищами та контингентом поселенців. Перші згадки про носіїв прізвища Маренич знайдено в « Компуті всего полку Миргородского старшины значкового товариства старшины сотенной атамані и казаков рядовых зреведованных року 1723», який було наведено в книзі професора Г. К. Швидько «Компут і ревізія Миргородського полку» (2004). Засновником же хутора, очевидно, слід вважати Артема Маренича, відомості про якого знаходимо в книзі «Неурядова старшина Гетьманщини» (2009) : "Маренич N — козак Сорочинської сотні Миргородського полку (? — 1779), абшитований значковий товариш (1779.22.04. — ?). Маренич Артем (1763 — ?) — син значкового товариша, службу розпочав з 18 травня 1778 р. копіїстом, канцелярист полковий (з 26 лютого 1781), сотенний отаман (з 9 грудня 1781), значковий товариш Миргородського полку (з 24 листопада 1782). Володів хутором в Сорочинській сотні. Побутують легенди, що навколо села є закопані скарби, які залишили одні з найжорстокіших в старі часи розбійники Квіточки, зокрема в урочищі Вишневе. Але судячи з усього це тільки легенди, оскільки навіть старожили сперечаються де саме знаходиться Вишневе. Збереглися по сей день слова, які вживаються виключно в Мареничах і не зустрічаються ніде. Очевидно, що кров перших мареничан-острожників передалась і потомкам. Такими словами є «обметиця» — людина, що ходить без діла, «заманисрака» — непрошений гість або той, хто зловживає гостинністю, «пердипляшка» — несерйозна або неохайна людина, «воряки» — недбало зроблена або стара загорожа, паркан. В селі бурхливо відзначаються Різдвяні і Великодні свята, але особливо колоритно — празник Івана Купала. Щороку 9 травня відбувається мітинг в пам'ять загиблих у роки НРВ мареничан. Пам'ятна плита найбільше заповнена прізвищами Маренич, Шульженко, Шпак, Заріцький, Тимошенко. Стараннями односельчан діє сільський клуб і бібліотека. На початку колективізації багато хто роз'їхався по території тодішнього Радянського Союзу, особливо на Амур і Алтай. Історія назви походить від прізвища Маренич і закріпилася за селом в післяреволюційний період. Відомо, що територію від старовинного села Матяшівка й до старовинних Великих Сорочинець колись «контролювали» Квіточки, згодом вислані в Сибір за вбивство сорочинського попа. Один з односельців, який ходив на заробітки, потім випадково набрів на їх садибу в Сибіру й саме через те, що виявився земляком залишився живим. Саме з Квіточками й пов'язані легенди про скарби. ПриродаСело розташоване в мальовничій місцевості, далеко від промислових об'єктів, має чудові можливості для зеленого туризму, полювання, збору лісових ягід, горіхів, грибів. З трьох боків воно оточене лісом, із західного боку знаходиться луг — Пологи та значна заболочена територія — Руда, поєднуючи таким чином, лісову і степову місцевість. В будь-яку пору року на вулицях села немає грязюки, оскільки розташоване воно на досить родючих супіщаних ґрунтах. Виняток складає лише Гузнянка, розміщена на потужних чорноземах. В дощову погоду дороги на Гузнянці перетворюються на болото, земля прилипає до ніг («грязно як у гузні») що й дало назву кутку. Мареничі — одне з улюблених місць відпочинку для населення всієї округи. Односельці
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
