Після смерті Богдана Хмельницького та наступних дій окремих владців, очолюваних Іваном Виговським, Пушкар виступив у збройній опозиції до останнього. У грудні 1657-го царем підписано наказову грамоту про підкорення Мартина Пушкаря Виговському. В січні полковник видав маніфест супроти того, наприкінці місяця сповіщаючи Діонісія Балабана про незгоду «черні» з обранням Виговського гетьманом[8]. Перші сутички закінчилися перемогою більш досвідченого полтавського полковника та 1 червня 1658 року під Полтавою військо Виговського разом із союзними силами кримського хана, на чолі з Карач-Беєм, розгромило сили Пушкаря. Сам бунтівний полковник загинув у бою.
Кривошея В. «Еліти нації і еліта суспільства»: (або деякі питання української генеалогії) / Розбудова держави — 1997 — № 11. — С. 48-55
Горобець В. Мартин Пушкар / «Історія України в особах: козаччина». — К. : Україна, 2000. — С. 84-92
Мокляк В. «Полтавщина козацька (від Люблінської унії до Коломацької ради» / 2008. — 264 с.
Корнієнко О. М. «Формування адміністративно-територіального устрою та залюднення Сумського полку» / Нариси військової історії україни. Сумський слобідський козацький полк 1659—1765 рр. — К. : Наш час, 2008. — С. 6-89.
Лисенко І. Мартин Пушкар // Україна. — 1991. — № 12. — С. 48
Кулаковський В. М. «Мартин Пушкар» Історичний роман. — К.: Рад.письменник, 1987 р. — 311 с.
Пушкар Мартин Іванович // Історія війн і збройних конфліктів в Україні: Енциклопедичний довідник / Авт.-упор.: О. І. Гуржій та ін. — К.: Видавництво гуманітарної літератури, 2004. — С. 353.