|
Марія Анна Гессен-Гомбурзька
Марія Анна Амалія Гессен-Гомбурзька (нім. Marie Anne Amalie von Hessen-Homburg), відома після одруження як Маріанна Прусська (нім. Marianne von Preußen) та принцеса Вільгельм (нім. Prinzessin Wilhelm), 13 жовтня 1785 — 14 квітня 1846) — принцеса Гессен-Гомбурзька, донька ландграфа Гессен-Гомбургу Фрідріха V та принцеси Гессен-Дарштадту Кароліни, дружина прусського принца Вільгельма, матір королеви Баварії Марії Фредеріки. Перша леді прусського двору після смерті королеви Луїзи у 1810 році. Входила до «військової партії», яка виступала проти Наполеона. Засновниця «Союзу жінок-патріоток». Авторка «Заклику королівських принцес до жінок прусської держави» (березень 1813). У мирний час займалася благодійністю. Від 1822 року більшу пору року проводила у замку Фішбах у Силезії. БіографіяМарія Анна народилась 13 жовтня 1785 року у Гомбурзі дванадцятою дитиною та п'ятою донькою в родині ландграфа Гессен-Гомбургу Фрідріха V та його дружини Кароліни Гессен-Дармштадтської. Дівчинка мала старших братів: Фрідріха, Людвіга, Філіпа, Густава та Фердинанда й сестер: Кароліну, Луїзу Ульріку, Амалію й Августу. Згодом у неї з'явився молодший брат Леопольд. Їхній дід з материнського боку, Людвіг IX, в цей час правив Гессен-Дармштадтом. Мешкало сімейство у Гомбурзькому замку. Марія Анна отримала типове німецьке виховання, попри те, що матір була прибічницею французької освіти.[1] 21 серпня 1803 року відбулися заручини принцеси з її кузеном Вільгельмом Прусським. Але, якщо принц був закоханим у неї, сама дівчина згодилася неохоче, зізнаючись брату Людвігу, що змушує себе, бо наречений дуже гарний.[1]  У 18 років Марія Анна взяла шлюб із 20-річним принцом Вільгельмом Прусським. Весілля пройшло 12 січня 1804 року в Берліні. Пара часто проводила час разом. Марія Анна читала чоловікові Шиллера, Гете, Расіна, Вольтера, Корнеля, що стало їхньою звичкою до кінця життя.[1] У шлюбі з дев'яти дітей живими народила вісьмох:
Перший час Марія Анна, яку стали кликати Маріанною, брала мало участі у політиці. Однак, вже у 1805 році вона долучилася до «військової партії», що виступала проти Наполеона, яку очолювала королева Луїза. Влітку 1806 року навідала Гомбург. У листопаді 1806 року, під час втечі від французьких військ, дві її старші доньки померли по дорозі в Піллау та були поховані в Данцігу. 22 листопада вона залишила Данціг, вирушивши до Піллау, звідти — до Кенігсберга, 4 січня 1807 — до Тільзіта, а 18 січня — до Мемеля.[1]  У Мемелі багато часу проводила з королевою Луїзою, а також далі навчалася, читаючи англійську історію, та займалася малюванням. У серпні 1807 року в неї стався викидень. Чоловік, який у цей час вів перемовини з Наполеоном у Парижі, писав їй ніжні листи. Товаришувала із колишнім міністром фінінсів бароном Генріхом Карлом фом унд цум Штейном, який з сумом відмічав рису «морального самогубства» у листах принцеси, а також міністром іноземних справ Карлом Августом фон Гарденбергом.[1] Дружба з королевою тривала до смерті останньої. Коли Луїза пішла з життя у липні 1810 року, Маріанна перебувала у Гомбурзі. Повернувшись до столиці вона написала:«Увесь Берлін здається мені пустелею, оскільки її в ньому більше нема».[1] Згодом домінантною рисою характеру принцеси стало благочестя.[1] Щодо офіційних обов'язків, то після смерті королеви, вона стала виконувати функції першої леді. Наприкінці жовтня 1811 року, за п'ять років після смерті доньок, Марія Анна народила хлопчиків-близнюків, один із яких вижив. Згодом у неї з'явилося ще четверо дітей. Принцеса радо вітала прихід у 1813 році козаків до Берліна. Захоплена загальним ентузіазмом, 23 березня 1813 написала «Заклик королівських принцес до жінок прусської держави», який було опубліковано 1 квітня в газетах. Тоді ж заснувала «Союз жінок-патріоток» та закликала здавати золото та коштовності на допомогу армії.[2] Допомагала з облаштування лазаретів, часто навідувала лікарні. За наказом короля залишила Берлін та переїхала до Франкфурта, оскільки існувала небезпека захоплення столиці французами. Повернулася до столиці 14 червня та з нетерпінням чекала відновлення бойових дій. Публічно молилася за перемогу прусської зброї та була дуже вражена тим, що не всі церкви виявилися відкритими для загальних богослужінь. Відкрито раділа перемозі в битві під Лейпцигом. У листопаді навідала поранених братів у Дессау. У 1814 році була нагороджена орденом Луїзи. В своєму німецькому дусі виступала проти вживання французької мови на Віденському конгресі та перебувала у постійному конфлікті з матір'ю через пристрасть тієї до французької мови.[1] Виказувана їй пошана через виявлену хоробрість у часи війни турбувала її, і принцеса намагалася проводити більше часу в палаці Шонхаузен за межами столиці[3] Зросла релігійність Маріанни почала відчужувати її від поезії Шиллера, яку вона полюбила за сприяння королеви Луїзи. За власними спогадами, до 1819 року «пошук Господа» став для неї найголовнішим у житті. Часто відвідувала служби берлінських проповідників, особливо Франца Термена, також приймала їх у своєму берлінському палаці. Зазвичай носила простий одяг, на прийомах намагаючись виглядати розкішніше, однак не слідкувала за модою, через що дехто вважав її наряди досить дивними.[1]  Літо 1816—1822 років проводила разом із королівськими дітьми у палаці Шонхаузен під Берліном. У 1822 році Вільгельм придбав для дружини замок Фішбах. Маріанна, дізнавшись про це, записала у своєму щоденнику 2 квітня 1822 року: «Сьогодні прийшла звістка, що Фішбах наш, тож всі мої земні бажання виконані».[4] Карл Штейн, який став її першим гостем, писав:
Після придбання замок був перебудований у неоготичному стилі, його дизайн був приписаний К. Ф. Шинкелю, будівельнику та дизайнеру інтер'єру королівського дому. Далеко від суворого етикету родина насолоджувалася сільською ідилією.[4] Втім, у тому ж році Маріанна закохалася у товариша чоловіка, графа Антона цу Штольберг-Верніґероде, свого однолітка, який також був одруженим і мав дев'ятеро дітей. Про почуття принцеси стало відомо лише у 2006 році, коли був надрукований її щоденник. Періодично обов'язки викликали Маріанну до Берліна. Аби ще більше усамітнитися, вона звеліла збудувати біля замку Фішбах ще більш віддалений котедж. В цій місцині намагалася проводити час аж до грудня. Часто родину у Фішбаху навідував сам король. Турбувалася про жителів навколишніх сіл.[1] У Берліні відвідувала в'язниці та робітничі будинки. У 1826 році заснувала в поселенні Панков заклад для дітей «Elisabethstift»,[5] який назвала на честь доньки. Протегувала дитячим притулкам та лікарні Єлизавети.[1] Після відвідин доньки Марії у Мюнхені в 1845 році захворіла і пішла з життя 14 квітня 1846 року. Причиною смерті була вказана ревматична гарячка. Була похована у крипті Гогенцоллернів у Берлінському соборі.[6] Її зять Максиміліан присвятив їй проникливий поетичний некролог.[1] Генеалогія
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
