Мексиканська затокаМексика́нська зато́ка (ісп. Golfo de México, англ. Gulf of Mexico) — внутрішнє море Атлантичного океану біля південно-східних берегів Північної Америки між півостровами Флоридою, Юкатаном та островом Кубою. Оточене з трьох боків узбережжями південних штатів Сполучених Штатів Америки, сходу Мексики та берегами Куби. З Атлантичним океаном з'єднана Флоридською протокою, з Карибським морем — Юкатанською протокою. Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі затоки: лінія прямує від маяка на мисі Каточе (21°37′ пн. ш. 87°04′ зх. д. / 21.617° пн. ш. 87.067° зх. д.) до маяка на мисі Сан-Антоніо (Куба), через цей острів до меридіану 83 ° W, уздовж цього меридіану на північ до південної точки островів Драй-Тортугас (24°35′ пн. ш. 83°00′ зх. д. / 24.583° пн. ш. 83.000° зх. д.), уздовж цієї паралелі (24 ° 35'N) на схід до маяка Ребекка Шоал (82 ° 35'W) звідти через бар і Флорида-Кіс на материк у східній частині Флоридської затоки; всі акваторії між Драй-Тортугас і материком розглядаються в межах затоки[2]. Площа становить 1 543 тисяч км², третина якої розташована у тропічному поясі. Середні глибина — 1 512 м; має добре розвинену улоговину з глибиною до 5 203 м; у центральній частині — абісальне плато з групою підводних пагорбів висотою близько 300 м. Об'єм води — 2 332 тисяч км³. Солоність — 25—36,9 ‰[3]. Ґрунт піщаний, черепашниковий, мулистий. Береги переважно низькі, з лагунами, у південній частині — рифи[3]. Узбережжя має численні затоки меншого розміру (найбільша — затока Кампече), бухти, невисокі острови, по берегах яких утворюються болота та пляжі. Припливи переважно добові, висотою 0,3—0,6 м, але трапляються напівдобові та змішані. До затоки впадають декілька річок, найвідоміша з них Міссісіпі. Із затоки витікає Флоридська течія, що дає початок Гольфстриму. Континентальний шельф загалом широкий (змінюється від максимуму більш ніж 320 км до мінімуму близько 40 км) і утворює майже безперервну терасу навколо краю затоки. На шельфі видобуток нафти, газу, сірки[3]. Затока використовується також для комерційного лову риби, креветок, крабів, устриць. Комерційна діяльність тут також охоплює перевезення вантажів, нафтопереробку і нафтосховища, виробництво паперу, туризм. Основні порти — Новий Орлеан, Х'юстон, Галвестон, Веракрус, Коацакоалькос, Тампіко, Гавана. Основні військово-морські бази: Веракрус (Мексика), Кабаньяс (Куба)[3]. ІсторіяІснує теорія, згідно з якою 65 мільйонів років тому на Землю впав метеорит завширшки 10 км, і створив Чиксулубський кратер, розташований на узбережжі Мексиканської затоки на мексиканському півострові Юкатані. До появи європейських колонізаторів узбережжя було заселене індіанцями. За часів колонізації територія була перетворена на театр бойових дій та суперечок між Іспанією, Францією та Англією. 20 січня 2025 новообраний президент США Трамп заявив, що змінить назву Мексиканської затоки на затоку Америки [4] КліматАкваторія затоки лежить в тропічному кліматичному поясі, лише північна частина — в субтропічному[5]. Увесь рік над затокою панують тропічні повітряні маси. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується. Переважають перемінні вітри та затишшя. У теплий сезон утворюються тропічні циклони[6]. На півночі, поблизу американського узбережжя взимку переважають помірні повітряні маси, мусонна циркуляція повітря. Спостерігаються значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Урагани, що рухаються з боку Атлантичного океану, призводять до численних смертей і збитків (наприклад, ураган «Катріна» 2005 року). Літо спекотне, дощове, з високою вологістю повітря; відносно прохолодна суха зима[6]. Температура води взимку 18—25 °C, влітку — 28—31 °C[3]. БіологіяАкваторія затоки поділяється на 4 морські екорегіони: північ Мексиканської затоки бореальної північноатлантичної зоогеографічної провінції, Великі Антильські острови, узбережжя Флориди, південь Мексиканської затоки — тропічної атлантичної[7]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу півночі до глибини 200 м належить до північної субтропічної зони, а півдня — до тропічної західноатлантичної[8]. Примітки
Література
Посилання
|