|
Мусаєва Севгіль Хайретдинівна
Севгі́ль Хайретди́нівна Муса́єва (крим. Sevgil Hayretdin qızı Musayeva, нар. 18 червня 1987, Джума, Узбекистан) — українська журналістка, головна редакторка онлайн-видання «Українська правда» (з 2014). У 2011‒2013 роках була кореспонденткою журналу «Forbes Україна». У 2014 році запустила ділове інтернет-видання Hubs і була його головною редакторкою. Спеціалізувалась на нафтогазовій тематиці та паливно-енергетичному комплексі. Провела власні журналістські розслідування про бізнес Сергія Курченка, нафтогазові справи Нестора Шуфрича і Миколи Рудьковського та статті доходів Юрія Іванющенка. Шість разів отримувала премію PRESSZVANIE[3][4]. БіографіяРанні роки та початок кар'єриСевгіль Мусаєва народилася 18 червня 1987 року в місті Джума (Узбекистан)[3]. У 1989 році, коли кримським татарам дозволили повернутися до Криму, її родина переїхала до Керчі[3][5]. Під час навчання в школі почала друкуватися у республіканській пресі, з 9-го класу відвідувала місцеву школу журналістики[3]. Була членом Малої академії наук та отримувала стипендію Ради міністрів Криму[6]. З 2004 по 2010 рік навчалася в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка[3]. Першим місцем роботи Севгіль у Києві був спортивний телеканал[7]. Кар'єру у діловій журналістиці вона розпочала у 2007 році в агентстві «Економічні новини». У 2008 році перейшла до газети «Дело», а у лютому 2009 року стала репортером видання «Власть денег», де сформувалась як спеціалістка з нафтогазової тематики й паливно-енергетичного комплексу[4]. У червні 2011 року перейшла до журналу «Forbes Украина»[3]. Провела власні журналістські розслідування про бізнес Сергія Курченка, нафтогазові справи Нестора Шуфрича і Миколи Рудьковського та статті доходів Юрія Іванющенка[3]. У серпні 2013 року пішла з Forbes після того, як видання придбав Сергій Курченко[8]. Восени 2013 року запустила проєкт Hubs, ставлячи за мету створити альтернативний Forbes. Запуск Hubs збігся з початком Євромайдану і в перший час у проєкті публікувались новини та репортажі, пов'язані з протестами[4][9]. Спочатку проєкт розвивався у Facebook, а у лютому 2014 року був запущений як окреме ділове інтернет-видання, головною редакторкою якого стала Мусаєва[10]. Після анексії Криму Росією виступила співініціаторкою проєкту «КримSOS», спрямованого на надання достовірної інформації та допомогу людям у питаннях безпеки, переселенні та пошуку ресурсів[11][12]. В «Українській правді»На запрошення Олени Притули у жовтні 2014 року стала головною редакторкою онлайн-видання «Українська правда»[4][13]. У листопаді 2014 року агентство «Рейтер» опублікувало розслідування про олігарха Дмитра Фірташа та його зв'язки з президентом Росії Володимиром Путіним, співавтором якого виступила Севгіль Мусаєва[14]. У травні 2015 року стала однією з ведучих проєкту «Громадське. Крим» на Громадському телебаченні[15]. У березні 2016 року разом із заступницею головного редактора сайту «Страна.ua» Світланою Крюковою запустила спецпроєкт «Чорне і біле», в рамках якого на «Українській правді» вийшла серія парних інтерв'ю з елементами репортажу[16]. У жовтні 2016 року увійшла до складу Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (проєкт «Трансперенсі Інтернешнл» за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів)[17]. У березні 2017 року була опублікована книга-інтерв'ю Севгіль Мусаєвої та Аліма Алієва «Мустафа Джемілєв. Незламний» про життя Мустафи Джемілєва[18]. У квітні 2017 року повідомлялось, що Мусаєва стане персонажем комп'ютерної гри BizWorld[19]. У жовтні 2017 року стала ведучою кримськотатарського каналу ATR[20]. У лютому 2018 року стала стипендіаткою Інституту Reuters і пів року навчалася в Оксфордському університеті[21]. У березні 2018 року на телеканалі ZIK відбулася прем'єра спільного з виданням «Українська правда» викривального проєкту «Джокери», ведучою якого стала Севгіль Мусаєва[22]; у грудні 2018 року Мусаєву в «Джокерах» замінив Міхеіл Саакашвілі[23]. У серпні 2018 року стала стипендіаткою програми з журналістики фундації Nieman у Гарвардському університеті, де навчалась протягом 10 місяців. Повернулась до роботи в «Українській правді» у червні 2019 року[21]. Видання theБабель у червні 2019 року повідомляло, що президент Володимир Зеленський пропонував Севгіль Мусаєвій стати його прессекретаркою, коли тривав конкурс на цю посаду; журналістка цю інформацію не підтвердила і не спростувала[24]. У жовтні 2019 року взяла участь у фотопроєкті «17 цілей сталого розвитку» в рамках кампанії ООН «Be the Change»[25]. 14 липня 2022 року отримала Міжнародну премію за свободу преси[en][2]. БлагодійністьУ червні 2012 року Севгіль Мусаєва та журналіст Борис Давиденко створили до Дня журналіста благодійний аукціон, на якому розпродавались подарунки, отримані журналістами від пресслужб[26][27][28]. Перший аукціон за три місяці зібрав 76 тисяч гривень, на які були куплені нові меблі та ліжка для школи-інтернату в Трипіллі. За рік існування аукціону на благодійні цілі було зібрано 220 тисяч гривень[3]. У грудні 2012 року за участі Севгіль Мусаєвої організована благодійна вистава «Лети, метелику». Діти з театральної студії своїм виступом збирали гроші на лікування онкохворих ровесників. Отримані кошти передано проєкту «Таблеточки», що спрямований на закупівлю ліків для онкохворих дітей[3]. Міжнародні відзнакиУ листопаді 2022 року стала лауреаткою Міжнародної премії за свободу преси CPJ[29]. УчастьЧленкиня консультаційної ради російськомовного «Dron Media»[30]. РодинаУ серпні 2014 року Севгіль Мусаєва вийшла заміж за Андрія Боровика[31], згодом пара розлучилася[32]. Зустрічається з політологом Миколою Давидюком[33]. У Севгіль є сестра Елядіє Мусаєва, кінорежисерка-початківець, чия стрічка OTUZ про депортацію кримських татар була представлена на кінофестивалі «Молодість»; нині Елядіє мешкає в Нью-Йорку[3]. Примітки
Посилання Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мусаєва Севгіль Хайретдинівна
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
