Міжнаро́дна полі́тика — термін, який у науковій та науково-популярній літературі сьогодні вживається у трьох основних значеннях: 1) сукупність політичних, економічних, ідеологічних та інших зв’язків і взаємовідносин між головними учасниками (державами, міжнародними організаціями, ТНК тощо), що діють на міжнародній арені (визначення близьке до розуміння змісту поняття міжнародні відносини); 2) діяльність великих держав та наддержав щодо встановлення та підтримання свого світового лідерства або панування (стосується здебільшого терміну «світова політика»); 3) сукупна цілеспрямована діяльність міжнародних акторів у сфері регулювання міжнародних відносин з метою реалізації їхніх інтересів і цілей та створення й підтримання сприятливого для них міжнародного (світового) порядку.[1]
Створення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. З іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб'єкта діяти в напрямі, бажаному для цієї держави.
Сила (power) — це поняття одночасно об'єктивне і суб'єктивне. Воно складається з багатьох елементів, має різні параметри. Серед них найважливішими є:
геополітичне становище (geopolitical location);
населення (population): передусім ідеться про чисельність населення, стан його здоров'я, вікову структуру, природний приріст, а також його соціальні характеристики; чисельність населення зумовлює розмір і стан збройних сил; людська база є основою військової могутності; крім кількісного виміру населення важливі його якісні риси, зокрема національний характер, який випливає з його традиційної філософії буття й історичного досвіду;
природні ресурси (natural resources) — країна з великими ресурсами потенційно перебуває у вигідному становищі, але за умови, що вона має можливість їх експлуатувати;
індустріальний розвиток держави (industrial capacities) — усі воєнні конфлікти XIX–ХХст. підтверджували висновок: перемогу здобували країни з вищою індустріальною базою; рівень індустріального розвитку відіграє велику роль і в мирний час; наслідком індустріальної могутності країни є досягнення вищого життєвого рівня, що забезпечує підтримку уряду населенням, створює ситуацію політичної стабільності; водночас зміцнення індустріальної могутності держави збільшує її потреби в нових ресурсах, а це призводить до потенційної залежності від інших країн, особливо у сфері енергоносіїв, якими країни забезпечені дуже нерівномірно;
військова могутність (military power) — це не тільки кількість військової техніки, а ще й уміння її використати як для захисту своєї вітчизни, так і в разі можливих дій на чужій території;
воля (will to act) — цей показник не піддається кількісному виміру, але без волі, без бажання використати все, про що говорилося вище (природні ресурси, військову та індустріальну могутність) в інтересах своєї держави, не може бути й мови про міжнародну силу; дослідники розглядають її або як волю еліти досягати поставлених цілей, або як волю населення підтримувати владні рішення, або як поєднання того й іншого;
політичне керівництво і внутрішня організація влади (political management and internal organization of power) є важливим чинником міжнародної сили держави; у період миру і процвітання переважають колективні форми керівництва, або, принаймні, такі, що видають себе за колективні; у кризові або воєнні часи країни потребують централізованого управління; політична фракційність зменшує політичну стабільність і відповідно підриває силу держави;
дипломатія (diplomacy) теж може вважатися чинником міжнародної сили держави; досвідчені дипломати вміють захистити інтереси своєї держави, створити сприятливий для неї міжнародний клімат, який дозволяє державі реалізовувати свої міжнародні цілі;
міжнародний імідж держави (the image of the state), тобто її образ, її сприйняття іншими державами також є однією з основних складових сили держави на міжнародній арені.
Види міжнародних відносин
1. За рівнем представництва:
на найвищому рівні (перші особи);
на високому рівні (міністри ЗС, члени КМ, заступники керівників міжнародних організацій);
середній рівень (заступники міністрів, спеціальні представники перших осіб держави);
низький рівень (надзвичайні та повноважні посли держав, спеціальні представники організацій).
2. За статусом:
формальні, офіційні;
неформальні, неофіційні.
3. За змістом:
відносини співпраці (встановлюються зазвичай між партнерами, приблизно рівними за силою, могутністю та потенціалом);
відносини співіснування (коли суб'єкти, маючи різні основні інтереси, змушені підтримувати тимчасове співробітництво, що може прерости як у постійне, так і в конфлікт);
відносини нейтралітету (відмова від участі у війні у будь-якій формі).
Структура цілей та завдань міжнародної політики
В історії:
територіально-економічні зазіхання;
боротьба за сфери впливу, за ринки збуту, джерела сировини та їх перерозподіл.
У сучасності:
участь у міжнародному поділі праці та пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, винаходами і духовними цінностями;
спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу;
захист прав людини;
колективне забезпечення міжнародного миру.
Засоби здійснення міжнародної політики:
війна — тривалий збройний конфлікт між окремими державами, групами держав (світова війна) або верствами населення в одній державі (громадянська війна); підраховано, що за 3,5 тис. рр. писаної історії людство лише 270 років жило без війн; війна ще й досі є поширеним засобом міжнародної політики;
дипломатія (з грец.διπλομα — лист, складений навпіл) — офіційна діяльність держав, урядів та інших уповноважених осіб, органів, установ, які здійснюють зовнішні відносини держави і репрезентують її інтереси на міжнародній арені; дипломатія здійснюється за допомогою внутрішніх (глава держави, уряду, МЗС, МЗ торгівлі, інші міністерства та комітети, які певною мірою співпрацюють з аналогічними інститутами за кордоном тощо) та зовнішніх (дипломатичні представництва, зокрема посольства, місії, на чолі яких стоять представники різних класів та рангів) державних інститутів.
Принципи сучасних міжнародних відносини:
Принципи сучасних міжнародних відносини:
повага до державного суверенітету та суверенної рівності,
А. Субботін. Міжнародна політика // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.452 ISBN 978-966-611-818-2
↑Мателешко, Ю. П. (2020). Теорія міжнародних відносин: навчальний посібник (українська) . Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла». с. 72. ISBN978-617-7825-30-1.
