Назаренко Іван Дмитрович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Іван Дмитрович Назаренко
Народився	16 серпня 1908(1908-08-16) Бірки
Помер	9 червня 1985(1985-06-09) (76 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	філософ, державний діяч
Галузь	історія, філософія
Посада	директор Інституту історії партії при ЦК КП України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Партія	КПРС
Війна	німецько-радянська війна
Нагороди

Іван Дмитрович Назаренко (16 серпня 1908, Бірки — 9 червня 1985, Київ) — український радянський історик, філософ, доктор філософських наук (з 1962 року), професор (з 1964 року), громадсько-політичний та державний діяч.

Народився 16 серпня 1908 року в селі Бірках (нині Великобагачанського району Полтавської області) у бідній селянській родині. Закінчив чотирикласну школу у селі Бірках, семирічну школу в селі Білоцерківці, навчався у сільськогосподарській профшколі в Красногорівці. З 1922 року працював у господарстві батьків.

У 1922 році став членом комсомолу. Працював у райкомі комсомолу, був головою комітету незаможних селян. У 1925–1930 роках був на комсомольській роботі в Полтавській окрузі та в ЦК ЛКСМУ.

Член ВКП(б) з 1929 року. У 1930–1935 роках навчався у Харківському електротехнічному інституті, який закінчив у 1935 році, одночасно, у 1933–1935 роках, навчався в аспірантурі на філософському відділенні Інституту червоної професури. 1936–1941 роках — викладач, завідувач кафедри діалектичного та історичного матеріалізму й кафедри основ марксизму-ленінізму в харківських вузах (стоматологічному, 2-му медичному, електротехнічному інститутах). У 1941 році виконував обов'язки секретаря парткому Харківського електротехнічного інституту.

Брав участь у німецько-радянській війні. У 1941 році — комісар дивізії народного ополчення у Харкові. У 1942 році — партійний організатор ЦК ВКП(б) заводу в Тюмені Омської області. У 1942–1943 роках — головний редактор Політичного видавництва при ЦК КП(б)У (в місті Саратові, а потім у Москві). У 1943–1944 роках — завідувач відділу пропаганди та агітації Харківського обласного комітету КП(б)У.

У січні 1944 – травні 1945 року — секретар Харківського обласного комітету КП(б)У з пропаганди та агітації.

З травня по вересень 1945 року — заступник завідувача відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У.

З липня (затв. у вересні) 1945 по 1946 рік — 1-й заступник начальника Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У — завідувач відділу пропаганди Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У. Одночасно з жовтня 1945 (затверджений в січні 1946) по жовтень 1946 року — відповідальний редактор журналу ЦК КП(б)У «Пропагандист і агітатор». З листопада 1946 року — відповідальний редактор журналу ЦК КП(б)У «Більшовик України».

З 10 липня 1946 по 28 травня 1948 року — секретар ЦК КП(б)У з пропаганди та агітації та начальник Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.

У грудні 1947–1948 роках навчався в Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б), захистив кандидатську дисертацію з філософії.

З 28 січня 1949 по 26 червня 1956 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, з 1 жовтня 1949 року по квітень 1950 року — завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У. 28 січня 1949 по 23 вересня 1952 року — член Організаційного бюро ЦК КП(б)У.

У вересні 1956–1974 роках — директор Інституту історії партії при ЦК КП України — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. З 1974 року на пенсії. У 1976–1982 роках — заступник голови правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Проживав у Києві.

З 28 січня 1949 по 10 лютого 1976 року був членом ЦК КП(б)У. З 15 квітня 1950 по 26 червня 1956 року — член Політичного бюро, бюро Президії ЦК КП(б)У. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 4-х скликань, Верховної Ради УРСР з 2-го по 8-ме скликання (1947–1975 роки).

Помер в Києві 9 червня 1985 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50).

Лауреат Ленінської премії (за 1964 рік). Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора 28 серпня 1944 року — «за досягнення в справі відновлення народного господарства міста Харкова та Харківської області, зруйнованого німецькими загарбниками»; 1958), орденом «Знак Пошани» (15.08.1978).

Був членом редколегій багатотомних фундаментальних праць:

• «История Коммунистической партии Советского Союза» (томи 1—4, Москва, 1964—1970);
• «Радянська енциклопедія історії України»;
• «Українська радянська енциклопедія»;
• «Історія міст і сіл Української РСР» в 26-ти томах та інше.

Праці:

• «Общественно-политические, философские и атеистические взгляды Т. Г. Шевченко». М., 1961 (2-ге вид., доповнене — К., 1964);
• «Т. Г. Шевченко — борець проти ідеалізму і релігії». К., 1961;
• «Нариси історії Комуністичної партії України». К., 1964 (у співавторстві); К., 1971 (у співавторстві);
• «Українська РСР в період громадянської війни 1917—1920 рр.», т. 1—3. К., 1967—1970 (у співавторстві);
• «Українська РСР у Великій вітчизняній війні Радянського Союзу (1941—1945)», т. 1—3. К., 1967—1969 (у співавторстві);
• «Під ленінським прапором (В. І. Ленін і революційно-визвольна боротьба трудящих України в трьох російських революціях)». К., 1978.

• Довідник з історії КПРС(рос.)
• Сайт Інституту історії України НАН України
• Назаренко Іван Дмитрович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 415.