Некомбатанти (нонкомбатанти, фр. non-combattants – «ті, котрі не воюють») — особи, які входять до складу збройних сил та надають їм допомогу, але безпосередньої участі у воєнних діях не беруть. До них належать медичний і духовний персонал, інтенданти, військові кореспонденти, юристи тощо. До вказаних осіб не має застосовуватися зброя, якщо вони зайняті виконанням своїх безпосередніх обов’язків[1].
Їхні функції зводяться лише до обслуговування та забезпечення бойової діяльності збройних сил і вони мають право застосовувати зброю тільки в цілях самооборони.
Міжнародне право відрізняє цих осіб від комбатантів (солдатів, офіцерів та генералів, що безпосередньо беруть участь у бою і здійснюють керівництво бойовими діями) і передбачає для некомбатантів спеціальний правовий статус у разі затримання їх ворогом.
Якщо некомбатанти беруть безпосередню участь у бойових діях, вони втрачають свій статус — стають комбатантами, і тільки тоді проти них може застосовуватися зброя.
Некомбатанти не можуть бути безпосереднім об'єктом збройного нападу супротивника, оскільки, на відміну від комбатантів, не є суб'єктами застосування насильства у військовому конфлікті (згідно з визначенням IV Гаазької конвенції). Відповідно, при затриманні їх противником у ході воєнних дій вони не повинні вважатися військовополоненими; їм повинні бути надані всі можливості, необхідні для надання медичної та духовної допомоги військовополоненим; їх не можна примушувати до роботи, не пов'язаної з виконанням медичних і релігійних обов'язків[2].
Див. також
Примітки
Література
- 4-а Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни. Додаток про закони та звичаї сухопутної війни. Стаття 1.
- Додатковий протокол I до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 р.
Посилання