Народився 18 квітня 1984 у Києві. У 1999 вступив на спеціальність «Економічна теорія» до Київського університету ім. Шевченка, магістратуру якого з відзнакою закінчив у 2005.
2004−2015: початок кар'єри, фонди прямих інвестицій
2004−2006 — аналітик зі злиття та поглинання у компанії Golden Gate Business.[3]
2006−2010 — віце-президент у інвесткомпанії Dragon Capital, згодом — директор інвестиційно-банківського департаменту[3].
У 2010 став керуючим директором українського офісу фонду прямих інвестицій Icon Private Equity.[4] Інвестфонд (загальний обсяг капіталу фонду $1 млрд) інвестує в фінансові, медійні, телекомунікаційні компанії і ніколи не розкривав своїх власників. Останньою великою інвестицією ($200 млн) став проект з будівництва в Україні та Росії мережі нового мобільного оператора WiMax під брендом Freshtel.
Сам Максим Нефьодов так прокоментував свій перехід на держслужбу[6]:
Моє рішення перейти на держслужбу є цілком усвідомлене. Я розумів, що після Майдану само по собі нічого не відбудеться. Сама по собі країна не зміниться, і тоді для людей мого покоління, освіти та професії тут просто не буде місця. Через це для мене це було цілком усвідомленим патріотичним рішенням – покинути свій офіс на Софійській площі, місце на парковці та всі блага, які передбачає робота інвестбанкіра, і перейти на держслужбу.
Оригінальний текст (рос.)
Мое решение прийти на госслужбу было вполне осознанным. Я понимал, что после Майдана само по себе ничего хорошего не произойдет. Сама собой страна не изменится, и тогда для людей моего поколения, образования и профессии здесь просто не будет места. Потому для меня это было вполне осознанное патриотическое решение – бросить свой офис на Софийской площади, парковочное место и все блага, которые предполагает работа инвестбанкира, и прийти на госслужбу.
У міністерстві відповідав за реформу публічних закупівель, у тому числі впровадження електронних тендерів у рамках проекту Prozorro[2][7][8], дерегуляцію, донорську координацію та проект електронних продажів державного майна Прозорро.Продажі. До початку 2017-го також займався реформою технічного регулювання (стандартизації, метрології та оцінки відповідності). У лютому 2016 слідом за міністром Абромавичусом подав у відставку,[9] однак продовжив виконання обов'язків. Під час формування уряду Гройсмана обговорювалося призначення Нефьодова на посади міністра економіки[10] та міністра соцполітики[11]. У підсумку він залишився на посаді заступника міністра економіки, а міністром став Степан Кубів[12].
18 листопада 2016 Кабмін призначив Максима Нефьодова першим заступником міністра економічного розвитку та торгівлі[13].
У березні 2019 взяв участь у конкурсі на посаду Голови Державної митної служби[2]. У конкурсі переміг, а 5 липня 2019 уряд затвердив його на посаді[16].
28 березня 2020 міністр фінансів Ігор Уманський повторно звернувся до прем'єр-міністра з ініціативою звільнити Нефьодова з посади, яка не була підтримана[19]. 24 квітня 2020 уряд таки звільнив Нефьодова разом із заступниками Робертом Зелді, Денисом Шендриком і Сергієм Пєтуховим[20]. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль і Президент України Володимир Зеленський пов'язали звільнення зі зниженням надходжень до державного бюджету в 2019 році[21][22]. 20 травня 2020 Нефьодов подав позов з вимогою поновити його на посаді та, відповідно, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, який розглядається в суді[23][24].
