Ниркова недостатність (також уремія) — патологічний синдром, який спричинюють різні фактори, проявляється раптовими і прогресуючими порушеннями функцій нирок з явищами олігурії / анурії, азотемії, розладами водно-електролітного балансу.
Етіологія і патогенез
Причини:
- порушення ниркової гемодинаміки (шок, колапс тощо)
- різні екзогенні інтоксикації (отруєння сулемою, чотирьоххлористим вуглецем, дихлоретаном, сполуками вісмуту, миш'яка, отруйними грибами, укуси змій тощо)
- алергійно-токсичні впливи (сульфаніламідні препарати, антибіотики, рентгеноконтрастні речовини тощо)
- різні інфекційні хвороби (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, лептоспіроз тощо)
- гострі захворювання нирок
- обструкція сечових шляхів
- ускладнення еклампсії та інших захворювань.
Виділяють дві основні клінічні форми: гостру та хронічну.
При всіх цих формах розвивається некронефроз, тобто некроз епітелію канальців, набряк та клітковинна інфільтрація інтерстиціальної тканини, пошкодження капілярів нирок.
Визначають чотири періоди розвитку синдрому:
- початковий — клініка визначається причиною, що викликала ураження нирок
- олігоанурічний — проявляється різким зниженням добового діурезу
- відновлення діурезу
- одужання — починається з моменту зникнення гіперазотемії.
Лікування
Усунення причин, що сприяють виникненню недостатності та можливо швидкому відновленню діурезу, корекції гомеостазу. При недостатності, що розвивається, основним методом лікування є гемодіаліз.
Див. також
Примітки
Джерела
- Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.