Одеський національний художній музей — державний художній музей, розташований у центрі Одеси, у будівлі садиби родини Наришкіних, пам'ятнику архітектури початку XIX століття.
Музей було відкрито 6 листопада 1899 року стараннями Одеського товариства витончених мистецтв (засноване в 1865 році). Музейні збори почалися з картин, переданих для музею Імперською академією мистецтв. Експозиція Одеського художнього музею розміщена у 26 залах.
З жовтня 2021 року музей має статус національного[3].
У грудні 2021 року музей було передано у власність держави[4].
23 червня 2023 року, Рішенням сесії Одеської обласної ради, Одеський художній музей було перейменовано в Одеський національний художній музей[5].
Автор проєкту садиби не відомий. Будівництво тривало у 1823—1826. Будівлю освідчив у 1828 одеський архітектор Франческо Боффо. Палац побудовано в стилі класицизму — двоповерховий, з шестиколонним портиком та трикутним начілоком з картушем над ним. Під час пізніх перебудов будівля була поєднана з бічними флігелями заокругленими галереями, що утворюють курдонер. Розпланування на ділянці — садибного типу, за палацом на схилі був влаштований пейзажний парк. Існує штучний грот, який був влаштований у 1880-х роках для виставки устрою дому.
Інтер'єри — в стилі класицизму та історизму. Звертають на себе увагу стародавні італійські паркети палацу, нехай і з дещо дрібним малюнком. У пишних залах палацу збереглися класичне оздоблення карнизів, орнаментація стель та елегантна за формою порцелянова жирандоля.
Перша володарка палацу — Ольга Потоцька, яка під час будівництва вступила в шлюб з Наришкіним.
У 1840-х володарем музею стали польські магнати Юр'євичі.
У 1888 палац придбав Григорій Маразлі, який подарував будівлю місту Одеса, для розташування у ньому громадських закладів (Педагогічний музей, публічна читальня, Бальнеологічне товариство, Міський музей витончених мистецтв та інші).
Міський музей витончених мистецтв відкритий для відвідин 6 листопада 1899 року[6].
20 липня2023 року, вночі, в результаті ворожого ракетного обстрілу м. Одеси в ході російського вторгнення в Україну, будівля Одеського національного художнього музею постраждала. Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко заявив, що відомство проводить переговори з міжнародними партнерами щодо першочергової консервації постраждалих музеїв. Також Мінкульт закликає ЮНЕСКО «все ж таки назвати ім'я агресора, вкотре переосмислити його роль у керівних органах організації»[7].
5 листопада2023 року, у вечірній час, в результаті російської ракетної атаки по середмістю Одеси, Національний художній музей вдруге зазнав пошкоджень[8].
У пейзажі «Потяг іде» Ісаака Левітана зафіксував риси штучного перетворення краєвиду на індустріальний пейзаж доби капіталізму пореформеної Російської імперії.
У стилі академізм виконані — «Самсон і Даліла», «Дружина Тучева шукає тіло загиблого на полі Бородино», «Що є істина ?» Микола Ге, «У 1812 році» Прянішников та інші[9].
Мистецтво Російської імперії на зламі XIX—XX століть, її суміш мистецьких стилів, жанрів, метушливий пошук змісту чи продовження мистецьких традицій репрезентує колекція творів російських та українських художників, серед яких:
Під основним корпусом будинку музею перебуває великий грот зі склепінним перекриттям, що імітує природну печеру зі штучним водоспадом. Збереглася частина підземних коридорів, що мали вихід у парк, який спускався по схилу пагорба до берега моря.
В одній з підземних галерей збереглися унікальні декоративні розписи швейцарських майстрів, які датуються 1895 роком.
У ніч на 20 червня 2005 року з Одеського художнього музею було викрадено картину Івана Айвазовського «Морський вид». У будинок музею грабіжники проникнули через розбите вікно. Роботу було повернуто в січні 2006 року[10].
У ніч з 5 на 6 листопада 2023 р. Одеський національний художній музей пошкоджено російською бойовою ракетою[11]