Парономазія

Парономазія (грец. παρονομασία від παρά — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням.^[1] Наприклад:

Чи то не ви у сатанинськім світі
Раділи радієм, плутоново плодились,
А ми світили вами, аж посліпли…
І в судний день чорнобильський збудились.

— М. Влад

Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з тої причини, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів, наприклад: «Як у вас тяглова сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два дні у степ вивозила курей» (О. Ковінька, «Розмова по телефону»).

Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. У зв'язку з цим О. Пономарів пише: «Стилістичні властивості парономічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій Юрія Івакіна, навіяну творами Івана Драча:

• Біля персів вона тримала зоряного сина («Ніж у сонці»)
• Чистих персів торкатись не дасть («Балада про дівочі перса»)
• Та персів проклятих два рідні вулкани («Божевільна балада»)
• Торка її холодні полум'яні перса («Калина»)
• Вітер перса мої пестить («Жінка і море»)

Іван Драч «Персальна балада»:

• І невідь звідки падають ці сни…
• Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б.
• Шукаю серед персів свій босий слід і не знаходжу.
• На сполох б'ю у дзвони персів: «Постаньте, персів бранці — протуберанці!»
• Із персів смутку спиваю оскому пісні. Співаю «Баладу про острів Антораж»… І гей! На абордаж беру галери персів — Де перса персонал і персонаж (за борт цей екіпаж!).
• Тримаюся за стопи персів, за грона персів, за вулкани персів, за бетатрони персів, за їх ракетодроми, Як той Персей за Андромеду, І мегатонни персів вибухають — віршем»

• Пароніми
• Поліптотон
• Антанаклаза
• Малапропізм

• ГРИНЧИШИН Д. Г.; СЕРБЕНСЬКА О. А. (1986). Словник паронімів української мови. Київ: Рад. шк. 222 с. Процитовано 1 січня 2023.
• Критенко А. П. Паронімія в українській мові// Мовознавство. — 1968. — № 3. — С. 50-62; 48-58.

• Парономазія // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 381. — ISBN 978-966-439-921-7.