Пластилінова анімаціяПластилінова анімація (англ. clay animation) — вид анімації. Фільми робляться шляхом покадрової зйомки пластилінових об'єктів зі зміною (цих об'єктів) у проміжках між кадрами. Термін «claymation» запатентований Асоціацією Віла Вінтона в штаті Орегон. У жанрі пластилінової анімації працювали Олександр Татарський, Гаррі Бардін, Нік Парк. Велику роль в історії пластилінової анімації зіграла студія Aardman Animations. В СРСР до 90-х років минулого століття не існувало спеціалізованих студій, які системно займались виробництвом пластилінової анімації. Мультфільми з пластиліну виробляли від випадку до випадку режисери-мультиплікатори, основною спеціальністю яких була класична або лялькова анімація. ІсторіяУ 1897 році Вільям Гарбут розробив пластилін. Щоб популяризувати свій освітній “метод пластики”, він створив довідник, який містив кілька світлин, що відображали різні етапи творчих проєктів. Пластилін став улюбленим продуктом для глиняних аніматорів, оскільки він не висихав і не твердів (на відміну від звичайної глини) і був набагато пластичнішим, ніж його італійський попередник. У фільмі Едвіна Портера «Забави в пекарні» (1902) показано пекаря, який швидко перетворює шматок тіста на різні обличчя. Він відображає водевільний тип “блискавичних етюдів”, які Джеймс Стюарт Блектон знімав у «Зачарованому малюнку» (1902) і ранньою кінематографічною анімацією у «Жартівливих фазах смішних облич» (1906). Пластилінова анімація в «Чу-чу країні» або «Пригодах Доллі та Джима» (1910) була натхненна сновидіннями, навіяних жувальною гумкою. З 1916 по 1918 Віллі Гопкінс створив понад п'ятдесят анімаційних сегментів під назвою «Чудеса в грязі» для щотижневого часопису Universal Screen Magazine. Найстаріший пластиліновий фільм, що зберігся це «Хай живе бик» (1926) Джозефа Сана Пластилінова анімація була популяризована на телебаченні, в дитячих передачах як: «Міо Мао», «Червоний та синій», «Pingu» ТехнікиУ пластилінової анімації існує кілька технік.
Відомі твори пластилінової анімаціїУкраїна
Велика Британія
Інші країни
Посилання
|