|
Покуть По́куть, також по́кут[1], по́куття[2] — у традиційній українській хаті — куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього[1]. Назви (Микола Пимоненко Картина «Свати». 1882 рік) Загальна назва «красний кут (куток)» означає «гарне місце» чи «гарна частина»[3] Священний кут житла в українців відомий і як «покут», «покуть», «покуття»[4], в білорусів — «кут», «покуць»[5]. Іменник «кут» відомий також у південних регіонах Росії, а на новгородщині, псковщині, смоленщині, курщині вживається «красний угол» (рос. красный угол)[6]. На Підляшші — «покуцє» (пол. pokucie), «кут» (пол. kut), в Мазовії — «кат гонорови» (пол. kąt honorowy, почесний кут), «святи кат» (пол. święty kąt, святий кут), «покацє» (пол. pokącie)[7]. КомпозиціяНа покуті, як правило, висіли ікони, пучки колосків, трав[5]. Ікони Ісуса Христа та Божої Матері обрамляли спеціальним вишитим рушником — божником. Там розташовувався стіл або полиця «божниця», що слугує своєрідним вівтарем[7][8]. Покут властивий передусім будинкам, де світлиця виконує функції кухні; тобто, де піч розташована в головній житловій кімнаті. В будинках іншого влаштування ікони поміщалися в кімнатах над ліжком, навпроти входу, на столі чи шафі[7]. В українській селянській хаті покут розміщений по діагоналі від печі, де сходяться краями дві лави. В покуті розташовувалися цінні речі: ікони (о́брази), Біблія, свічки (у тому числі вінчальні); стіл (хатній престіл), за яким відбувалися трапези, як родинні, так і гостьові[8]. У сучасних житлах іноді облаштовується покут, але також ікони можуть вішатися навпроти входу, над ліжком, ставитися на полицях шаф[9]. Обряди та звичаїБільшість обрядів, пов'язаних із покутем, стосуються християнської обрядовості. В покуті проводилися обряди, що позначають поворотні моменти в житті людини. Там відбувалася купіль новонародженої дитини; в покуті мусив стояти горщик обрядової каші на її хрестини; там садили молодят на весілля та їхніх хрещених батьків; мерців клали головою до божниці. В покуті виголошувалися обітниці[8]. Зважаючи на священний статус покутя та божниці, коли людина заходила в хату, їй належало перехреститися на покуть. В цьому місці крім того зберігали найцінніші речі[8]. Українці лишали на покуті окраєць хліба і ставлять там на Різдво дідух[10]. Рідновіри використовують покут як домашній вівтар богів і предків із їхніми символами та ідолами[11]. Символізм (Василь Максимов, «Хворий чоловік», 1881 рік) Внутрішній кут будинку в слов'янських віруваннях у цілому символізував безпечне місце. Куток вважався основою будинку, тому при зведенні нового житла вдавалися до ворожіння. Наприклад, на місці майбутнього кутка клали хлібину чи зерно; якщо за кілька днів вони не псувалися — місце вважалося сприятливим для будівництва. Звідси також звичаї закопування під кутком жертви: гілок верби, залишків великодньої їжі[12]. Куток будинку за межами України відомий як місце «подвійного поховання». В Білорусі, Словаччині та Македонії, а також у фінів, існував звичай виймати кістки померлих із поховань і, після обмивання, повторно ховати їх у кутку[13][14]. З цим можна пов'язувати уявлення про те, що мерці в своєму загробному існуванні позбавлені власного звичайного житла. В них хата, де «ні куточка, ні віконця». В Білорусі та Росії зафіксовано вірування, що куток є місцем проживання домовика[12]. Йосип Лозинський тому вбачав у шануванні покутя «забуток звичаю ідолопоклоніння, бо в куті стояв божок домовий — Покуть»[15]. Див. також Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Покуть Виноски
Джерела
Посилання
|
